Автор: admin

У невеликому селищі, де вулиці потопали в піщаному пилу, а будинки тулилися один до одного, жила звичайна родина. Віктор та Анна — люди, які за життя бачили чимало. Вони не були багатими, але й не бідували. Їхні дні минали в роботі на землі, турботі про дітей та хатніх справах. Здавалося, їхнє життя усталене й повне. Але одного дня все змінилося. Анна дізналася, що знову вагітна. Віктор був прагматиком до мозку кісток. Для нього думка про ще одну дитину, коли й так ледве вистачає на трьох, здавалася безглуздою. Грошей ледь вистачало на найнеобхідніше, а тут ще один рот годувати. — Анно, ти з глузду з’їхала? Тобі вже сорок три! Ми ледве справляємось з тими, що є, а тепер ще й це… — Віктор довго підбирав слова, щоб виразити своє розчарування. Але Анна стояла на своєму. Вона відчувала — ця дитина має з’явитися на світ. Це було її особисте, глибоко емоційне рішення, вище за будь-які аргументи розуму. Коли народилася Таня, Віктор навіть не поїхав зустрічати дружину з пологового. Поява дівчинки для нього відбулася десь на периферії його життя. Коли він повернувся додому, все ніби було як раніше — тільки тепер у домі з’явилася ще одна маленька дівчинка, яка майже одразу загубилася серед інших. — Вікторе, подивися, яка вона гарна! — Анна дивилася на новонароджену з любов’ю, але в очах чоловіка не було й крихти тепла. Молодша донька росла в тіні старших дітей та холодного батька. Сестри й брат майже не помічали її. Анна намагалася дати Тані все, що могла, але її сил ставало дедалі менше. Дівчинка часто залишалася сама, заглиблена у свої думки, намагаючись зрозуміти, чому тато, якому вона так хотіла сподобатися, не звертає на неї уваги. Таня мріяла, що якщо зробить щось особливе, батько нарешті її помітить. Навіть у шість років вона все ще сподівалась, що він заговорить до неї чи хоча б посміхнеться. Вона не зводила з нього очей, коли він спілкувався з іншими дітьми, але він завжди відвертався. — Тату, подивися, які я зібрала ягоди! —…

У невеликому селищі, де вулиці потопали в піщаному пилу, а будинки тулилися один до одного, жила звичайна родина. Віктор та Анна — люди, які за життя бачили чимало. Вони не […]

admin Різне

7 ознак того, що ви знайшли людину, з якою вам судилося прожити життя

Іноді ми так втомлюємося від самотності, очікувань і розчарувань, що починаємо погоджуватися на менше.На стосунки «загалом непогані».На любов «без драм».На близькість, у якій наче тепло, але чогось важливого весь час […]

admin Блоги

Перша тварина, яку ви помітите на цьому зображенні, розкриває ваш «найгірший недолік»

Наша особистість — це наш найсильніший актив. Риси характеру, якими ми володіємо, не лише допомагають формувати зв’язки з іншими людьми, а й впливають на те, як ми долаємо труднощі та […]

admin Блоги, Різне

Голос у слухавці дзвенів від ледь стримуваного гніву — такий різкий і розлючений, що навіть заглушував рівномірний фоновий гул офісу. Максим машинально притис телефон до вуха і відвернувся від колеги, який кинув на нього зацікавлений погляд. На екрані завис річний звіт — таблиці та графіки раптом перетворилися на набір безглуздих цифр і ліній. Уся реальність зосередилася в телефоні — гарячій, густій, насиченій агресією. — Мамо, що сталося? — запитав він стомлено і тихо. — До мене прийшли подруги! Лідія Марківна, Вірочка! Поважні жінки, не абихто! Я накриваю на стіл, ріжу салати, гаряче в духовці. Подзвонила Юлі, попросила по-людськи: «Приїдь на пів годинки, допоможи, я сама не встигаю». А вона?! Тамара Павлівна зробила паузу — театральну, повну драми. Максим подумки уявив її на кухні в улюбленому святковому фартусі, з телефоном у одній руці і ножем у другій. А в залі — її давні подруги, мов глядачі, мов судді цієї родинної сцени. — Вона заявила, що зайнята! — випалила мати. — Сказала, що я мала б попередити завчасно! Це що взагалі таке? Який тон? Ти уявляєш? Вона мене, твою матір, повчає, мов дитину, просто перед моїми гістьми! Вони сидять і слухають, а вона читає мені нотацію про планування! Максим потер перенісся. Він уже знав цю історію напам’ять. Для матері будь-яке відхилення від її плану — трагедія, а винний завжди хтось інший. Він був упевнений: Юля справді була зайнята. Її робота з дому часто вимагала більше зусиль, ніж його офісна рутина. Але для мами існував лише один графік — її власний. — Мамо, розкажи по порядку. Що саме вона сказала? — По порядку? — в її голосі з’явились металеві нотки образи. — Вона сказала: «Тамаро Павлівно, я зараз не можу, у мене онлайн-конференція. Як закінчу, через три години, одразу приїду». Ось так! Вона ставить свою роботу вище за моє прохання! Я тут бігаю, стараюсь, а вона за комп’ютером сидить! Ти маєш негайно її привезти. Щоб вибачилась. Перед усіма. Це прозвучало як вирок. Не прохання, а наказ. Максим уявив, як кидає все, мчить додому, тягне дружину до матері, де та має вибачатися перед Вірочкою та Лідією Марківною. Думка була настільки абсурдною, що він ледве стримав усмішку. — Я на роботі, мамо. Не можу нікуди їхати. Поговоримо ввечері. — Ввечері?!…

Голос у слухавці дзвенів від ледь стримуваного гніву — такий різкий і розлючений, що навіть заглушував рівномірний фоновий гул офісу. Максим машинально притис телефон до вуха і відвернувся від колеги, […]

admin Різне