Я повернулася з роботи додому і зрозуміла, що два мої сини знову посварилися. Мені, як мамі, дуже прикро через це.

Своїх двох синів я виховувала однаково, але виросли вони дуже різними. Вони обоє вже дорослі, старшому, Максиму, 24 роки, молодшому, Ігорю, 20. Ми всі досі живемо в одній квартирі і між братами, які завжди мирно жили, запанувала з невідомих причин неприязнь – вони постійно сваряться.

Я і сама не раз говорила з ними, і чоловіка просила, щоб він поговорив, але результату було мало, хлопці постійно знаходять причини, щоб посперечатися, і їхні суперечки часом доходили до критичних точок.

У відчаї, я просто не знала, що робити. Я виросла в сім’ї з старшою сестрою, і між нами ніколи не було суперечок, а зараз, відколи ми вийшли заміж, то ми взагалі майже не спілкуємося, зустрічаємося у своїх батьків раз на рік на Різдво, і все, і то – для годиться.

У чоловіка мого теж є молодший рідний брат, і вони також зараз майже не спілкуються між собою.

Стала я аналізувати наші стосунки з батьками, і зрозуміла, що тут також не все гладко. З свекрухою я не спілкуюся вже багато років, стосунки у нас зіпсувалися з самого початку, коли після весілля ми жили разом. Через кілька років свекри збудували будинок і переселилися від нас, а нам вони залишили свою квартиру. Відтоді ми не спілкуємося, а на свята чоловік ходить до своєї мами один.

З моїми батьками трохи краща ситуація, але все одно, теплих стосунків не спостерігається. Я рано вийшла заміж, і у 18 вже пішла з дому в невістки. До своїх батьків у мене була внутрішня претензія, що вони мені нічого не дали, тому і свекруха мала чим мені докоряти – що я, безприданиця, прийшла до неї на все готове.

А ще, мені завжди здавалося, що мої батьки дали мені замало любові. Я не пригадую, щоб вони мене колись обіймали, чи говорили мені, що я гарна, розумна, здібна.

У своїх стосунках з дітьми я намагалася все надолужити – я давала їм багато любові, піклування, материнського тепла, добрих, схвальних слів. Та цього виявилося замало, тому мої сини виросли, і в них проявилися ті гірші якості, яких я б не хотіла у них бачити.

Виявляється, мало просто любити, треба ще дітям показувати власний приклад. Я усвідомила, що наша з чоловіком модель поведінки з нашими родичами майже не містить любові, і мої діти підсвідомо це зчитали і перейняли, на жаль.

Щоб помирити своїх синів, я пішла на крайній крок – я вирішила зламати багаторічну систему байдужості, і стати першою людиною в родині, яка даватиме всім любов, той Божий дар, який ми отримуємо з неба. Я вирішила стати тією, через яку транслюватиметься любов і наповнятиме наше родове дерево.

Чи важко було це зробити? Дуже важко. Але я розуміла, що якщо я цього не зроблю, то на моїх синів чекає така ж доля – вони житимуть як чужі люди, і це в кращому випадку, а в гіршому – стануть ворогами на все життя, бо все йде до того.

Перше, що я зробила, це налагодила стосунки з своїми батьками. Я пробачила їм все, і зрозуміла, чому вони мені в дитинстві давали замало обіймів – тому що і їм в їхньому дитинстві теж ніхто цього не дав. Вони дали мені те, що самі мали.

Потім я покращила спілкування з своєю сестрою, і чоловіка змусила так само частіше спілкуватися з його братом.

А ще, я помирилася із свекрухою. Їй теж я щиро все пробачила. Скажу відверто, зробити всі ці кроки було дуже важко, це складна трансформація роду, але тільки через любов родинне дерево здатне жити і буяти.

Зараз між моїми синами нарешті запанував мир, і моє материнське серце щасливе.

Якщо і ви помітили, що між вашими дітьми стосунки не такі добрі, як вам того хотілося б, то спробуйте стати тією людиною, через яку ваше родинне дерево наповниться любов’ю.

Фото ілюстративне.