– Після твого вчинку – не сестра ти мені, – заявив мені мій рідний брат. Павло тепер і бачити мене не хоче.

А мені так прикро, що словами не передати. Павла я люблю, він же брат мені. Але я за справедливість, і на мою думку, в цій ситуації правда на стороні невістки.

Ми вже далеко не юні, можна сказати, життя прожили. Мені 58 років, моєму брату Павлу 62, а його колишній дружині Ларисі 60.

Саме через неї і почалася вся ця історія. Я її повністю підтримую.

Брат на мене дуже сильно образився, сказав, що родичі так не поступають. А я вважаю, що все правильно роблю.

Павло сам винен, треба було берегти дружину, коли вона поряд була. Лариса і справді була чудовою дружиною для мого брата, але він не оцінив того – пив, ходив на ліво, а вона повинна була все це терпіти.

Павло хоч і мій рідний брат, та я мушу визнати, що характер у нього препаскудний, як він сказав, так і мало бути.

Прожили вони разом 30 років, двоє дітей у них виросло – син і донька. А 5 років тому Лариса не витримала, і першою подала на розлучення.

Брат думав, що його дружина жартує, лякає його так, адже він все життя їй твердив, що нікуди вона від нього не дінеться, бо вона без нього ніхто.

Але Лариса таки розлучилася, і відразу поїхала в Італію на заробітки, щоб не бачити чоловіка і не передумати, бо Павло відразу став наполягати на тому, щоб вона поверталася до нього, навіть обіцяв змінитися.

Лариса поїхала, знайшла там роботу, але працювала недовго, бо зустріла там хорошого чоловіка, італійця. У них відразу все закрутилося і вона заміж вийшла.

Невістці і справді пощастило, бо мало того, що її Андреа багатий, та він ще й дуже хорошою людиною виявився – Лариса з ним за 5 років купу країн об’їздила, він з неї пилинки здуває, я навіть по-доброму їй заздрю.

А нещодавно Лариса запросила мене до себе, спочатку погостювати, а потім знайшла мені роботу, і я вирішила на певний час залишитися за кордоном, щоб трохи заробити.

Чоловік Лариси пропонував мені жити у них, але я відмовилася. Проте, часто заходжу до них в гості, мені у них дуже подобається, я щиро радію за колишню невістку, вона справді заслужила на таке щастя.

Та мій брат назвав мене зрадницею, і перестав зі мною спілкуватися, бо вважає, що в цій ситуації я мала підтримати його, а не його дружину-зрадницю.

Та я вважаю, що треба все в житті вимірювати по справедливості, а не по родинних зв’язках. Кожен з них отримав те, на що заслужив.

А всім чоловікам хотілося б нагадати, що дружину свою треба цінувати, коли вона поряд. І в жодному разі не можна казати, що вона нікому не потрібна.

На прикладі Лариси я розумію, що щастя може прийти і в 60…

Нам усім потрібно навчитися цінувати тих, хто поряд, щоб потім, коли втратять, не плакати.

Фото ілюстративне.