Українські великодні традиції мають тисячолітню історію. Але з часом вони частково змінювалися, зокрема й наповнення святкового кошика.

Чим відрізнявся великодній кошик

Загалом склад не надто відрізнявся, однак раніше не завжди паску освячували саме в кошику — це більш нова традиція. Її могли нести в ночвах (дерев’яному кориті, видовбаному з цілого шматка дерева) або в сівалці — кошику, з якого потім сіяли зерно. Іноді паска була настільки великою, що доводилося розбирати отвір печі, щоб її дістати.

На Великдень освячували писанки та крашанки. Яйце було головною стравою, з якої починали трапезу, адже воно символізує створення світу, початок життя, відродження та воскресіння.

Також несли м’ясні страви — ковбаси, шинку, сало. Освячували навіть запечене порося та хрін. До речі, освячене сало зберігали й могли використовувати в господарстві — наприклад, змащували косу чи ніж, щоб вони були гострі й добре різали.

Освячували й сіль. Її зберігали як оберіг: коли підозрювали щось недобре, нею обсипали дім або навіть могилу, брали із собою в дорогу. Вважалося, що вона має сильну захисну силу.

Залишки великодніх страв не можна було викидати — їх або спалювали, або закопували в городі. Вірили, що закопані кістки поросяти можуть захистити від бурі, граду та допомогти врожаю краще рости.

Іноді на Великдень освячували мак, який також використовували як оберіг від нечистої сили — ним обсипали стайню або худобу.

Випічка на Великдень

Окрім паски, пекли й іншу випічку — сирні бабки, калачі або мазурки (на Волині це були три сплетені булочки).

Паска і бабка відрізнялися. Паска раніше пеклася з простого (прісного) тіста — без великої кількості яєць, дріжджів і цукру, виглядала як звичайний круглий хліб. А бабка була здобною — з яйцями, цукром, медом, родзинками.

У народній традиції паску й бабку пов’язували з померлими предками. Наприклад, на Бойківщині гарячу паску поливали водою, і коли підіймалася пара, вірили, що нею живляться душі померлих.

Іноді першу спечену бабку освячували й несли на могили родичів — як частування для них.

Також пасок пекли дуже багато — їх дарували, коли йшли в гості, або роздавали бідним на кладовищі. Люди вірили, що так молитви за душі померлих рідних швидше почує Бог.