Один чоловік написав:

«Мені 60. Із дружиною стосунки ніякі, хочу піти. Вона давно мене дратує, дивиться дурні передачі, перестала розуміти гумор. Пішов би хоч сьогодні, якби було де жити…»

Мені було цікаво почитати, що йому порадять.

Хтось радив терпіти нелюбиму дружину, бо в 65 почне сипатися організм і вона водитиме його по лікарях — «вже буде не до гумору, ти ж начебто доросла людина, маєш це розуміти».

А інші запропонували пошукати самотню 40-річну жінку, яка живе без дітей.

Цілком можливо, з нею він відчує другу молодість, стане активнішим, ніж зараз. Та й гумор вона, мовляв, має розуміти на його рівні.

Я не знала, сміятися мені чи фиркати.

От просто полчища 40-річних тільки й чекають, коли їх ощасливить чоловік із п’ятьма сотнями на вкладі.

Була б своя квартира — пішов би, а її немає. Значить, більше нічого й не нажив.

Я в юності якось познайомилася з чоловіком на 20 років старшим. Він, розуміючи, що з моїми ровесниками йому тягатися важко, сказав так: з тебе — краса й молодість, а з мене — мудрість і досвід.

Рівноцінний обмін.

А навіщо мені його досвід? Тим більше, що в молодості він сидів, а потім міняв дружин і робочі місця, як рукавички. І теж нічого не нажив.

Усі ті, хто з правильним досвідом, себе не пропонують — за ними черга стоїть.

У мене є знайома пара: чоловік у 60 років вирішив піти у вільне плавання. Сказав дітям: ваша мати жерла моє життя.

Розумій, як хочеш.

Дружина навколо нього крутиться, як бджола. Але він незадоволений. Вважає, що заслуговує на краще.

У них була квартира, яку здавали, але в майбутньому хотіли продати, щоб оплатити старшому онукові навчання у виші.

Дід зібрав речі й пішов у ту квартиру. Попросив йому не дзвонити.

Туди до нього почали приїжджати дівчата, казали сусіди. Вочевидь, викликав за гроші.

Погана дружина не давала вільно жити.

Труднощі прийшли звідти, звідки не чекали. Пубертат буває не лише в підлітків.

Син їздив розмовляти. Батько сильно схуд. Але каже, що нарешті почувається щасливим.

Без дружини йому легше, простіше. Він від неї втомився.

Розповів, що в 90-ті йому пропонували поїхати на заробітки, а дружина почала говорити, що вона краще економитиме, але в суворі умови його не відпустить.

Потім була ще перспектива бізнесу, але дружина стала впоперек — сказала, що великі гроші псують людей.

І третю дитину народжувати не захотіла: навіщо він тут кричатиме, коли ти після робочого дня хочеш відпочити?

Друзям заборонила підходити на гарматний постріл. Вважала їх усіх дармоїдами й алкоголіками.

Він хотів будувати дім — і тут не знайшов підтримки: будматеріали дорожчають, не потягнемо…

На всі пропозиції — ні, ні, ні.

І тепер теж: яка риболовля? Сиди вдома. У тебе ж цукор і тиск.

Виходить, що дід не тиран, а жертва. Така, що нарешті знайшла в собі сили втекти з цього чулана, де темно, сиро й нічим дихати.

А дружина не може зрозуміти цього фінту: вона ж усе життя про чоловіка дбала. Якби не вона, його б уже давно бандити розстріляли. Або кредитори посадили. Або тиск шарахнув.

У чому її вина? Вона — золота дружина.