Мені написала жінка:

«Ми прожили з чоловіком майже 40 років. Він був чудовим — працьовитим, уважним, ніжним. Тепер йому 67, і здається, що я стала для нього подразником. Усе не так, усе не те. Щось скажу — кривиться. Готую — невдоволений. Мовчу — знову не так. Куди подівся той чоловік, якого я любила все життя?»

Звучить знайомо, правда? Подібних повідомлень надходить безліч. У кожному — біль і розгубленість жінки, яка більше не розуміє, куди зник колишній дбайливий чоловік.

Що відбувається у свідомості чоловіка в зрілому віці

Будьмо чесними: чоловіки старіють інакше, ніж жінки. Ми знаємо про клімакс, обговорюємо його між собою, готуємося, читаємо, приймаємо, розуміємо. А чоловіки? У них також відбуваються гормональні зміни, просто вони роблять вигляд, що цього немає.

Уявіть: багато років чоловік відчував себе опорою родини, добувачем, авторитетом. На роботі до його думки прислухалися, вдома — рахувалися. А потім — пенсія. І раптом — відчуття непотрібності. Дружина бере на себе керування побутом, як звикла раніше, коли він був зайнятий роботою. Діти виросли. Він почувається зайвим.

До всього додається фізична слабкість. Те, що колись давалося легко, тепер потребує зусиль. І в інтимній сфері можливості вже не ті. І куди спрямувати злість, досаду, відчуття власної неповноцінності? На того, хто найрідніший — на дружину.

Коли це починається

Лікарі виділяють критичний період — приблизно після 60. У цей час значно знижується рівень тестостерону. Це не лише про сексуальну сферу. Тестостерон — це внутрішній мотор: активність, життєва сила, азарт. Коли його мало, світ стає тьмяним, ніщо не радує.

Одна знайома розповідала:

«У 63 роки ніби клацнув перемикач. Раніше він міг цілий день займатися справами, зустрічатися з друзями, допомагати дітям. А потім — лише диван, телевізор і бурчання».

Як це проявляється зовні

Спочатку — звичайне буркотіння. Потім — воно переростає у постійні докори:
«Навіщо купила? Стільки грошей! І це теж дарма!»

Згодом — емоційна глухота. Намагаєшся поговорити — і натикаєшся на холодну стіну:

«Не заважай».
«Відчепись».
«Мені це нецікаво».

Ще важче, коли чоловік починає зганяти на дружині всю свою незадоволеність:

«Ти загубила мої можливості».
«Я все життя на тебе працював».
«Ти мене обмежувала».

Одна жінка сказала мені:
«Наче живу з чужою людиною. Боюся відкрити рот — одразу конфлікт».

Але є й інші приклади

Хочу підкреслити — не кожен чоловік старіє озлоблено. Є сім’ї, де після 60 настає новий етап близькості. Чоловік починає заново помічати дружину: як партнера, як друга, як супутницю життя.

Є знайома пара: йому 70, їй 67. Вони тримаються за руки на прогулянці, сміються, дивляться одне на одного з теплом. Чоловік зізнався:
«Лише тепер я зрозумів, яку жінку доля дала мені поруч».

Але, на жаль, таких чоловіків небагато.

Як поводитися дружині

Головне — не картати себе. Справа не в тому, що ви стали гіршою. Справа в тому, що чоловік зіткнувся зі своєю старістю і не вміє з цим впоратися.

Марно намагатися його «виправити». Це шлях у глухий кут.
Подумайте про себе: чим зайнятися, поки він бурчить? Подруги, книги, прогулянки, хобі, онуки — що завгодно, що наповнює вас життям.

Не дозволяйте його роздратуванню поглинати вас. Якщо він жалить болючими словами — не беріть цю емоцію. Іноді краще просто тихо піти в іншу кімнату.

І ще — не героїзуйте страждання. Якщо жити поруч із ним стає морально небезпечно, подумайте про інший варіант. Так, наважитися важко. Але проживати старість у постійному болю — ще важче.

Чи є шанс на зміни?

Так, інколи чоловік повертається до нормального стану. Особливо якщо усвідомить, що може втратити стосунки. Або якщо знаходить нове захоплення, сенс, діло.

Допомагає і робота з психологом — але тільки за добровільної участі чоловіка.

Часто змінюють ситуацію онуки — багато дідусів із запалом виконують роль турботливих наставників.

Іноді навіть хвороба змушує чоловіка переосмислити цінності й поглянути на дружину по-іншому — із вдячністю.

Неприємна правда

Найбільш прикрі поради оточення:
«Ну потерпи»,
«З чоловіком треба жити»,
«Не можна залишати».

А вас ніхто не питає: як вам? Ви теж людина, і ваша душа теж має право на тепло і повагу.

Старіння — не виправдання поганому ставленню. Так, чоловікові непросто. Але це не привід ставати домашнім деспотом.

Ваше життя також має цінність. Ваша гідність — не предмет торгу.

Вибір завжди за вами

Ви можете терпіти. А можете почати жити так, щоб легше було вашому серцю. Головне пам’ятати: ви гідна жінка. У будь-якому віці. І ви заслуговуєте на повагу, турботу і тепло — не менше, ніж чоловік.