Я завжди буду з тобою. Навіть коли мене не буде поруч, навіть коли я розчинюсь в вічності або перетворюся на тлін, я все одно буду чути твоє дихання, мій найдорожчий чоловік.

Знаю, знаю, ти злишся. Тебе дратують мої слова. Оk, мовчу. Я розумію вік, нерви, пошук сенсу і себе …

Цікаво, як я виглядаю в твоїх очах. Дурною? Чужою? Старою?

Знаєш, себе вічно відчуваєш молодим. Ти це колись зрозумієш. Цікаво, в який момент ми зрівняємося? Коли тобі буде тридцять, а мені п’ятдесят?

Стара … Смішно звучить. Зауваж, я не хочу бути для тебе розумною, я не пропоную тобі свою мудрість. Ні! Це марно, тому, що ти сам знаєш – як! Кров б’є по венах вливаючи в тебе глибоке розуміння світу або несучи в повне нерозуміння його.

І тільки на своїх подряпинах і шрамах ти будеш пізнавати цей всесвіт, найкращу клоаку з усіх галактик. Її глибину, висоту, частоту вібрацій і людей.

Ні, я не хочу бути для тебе мудрою. Хто знає, може ти мудріший мене в сотні або тисячі разів … Я залишу мудрість собі. Для тебе мені хочеться бути молодою. Такою, якою я бачу себе зсередини. Чи можливо так?
Але і це не настільки важливо. Важливим є те, що ти для мене найдорожче створiння на цій землі. Ти ідеальний в своєму мовчанні або посмішці. Все, що відбувається в моєму житті йде з тобою, тобі, для тебе.

Ти не уявляєш скільки разів я відправляла меседж Богу щоб він доглянув за тобою. Я взагалі веду з ним нескінченну переписку. Виписуючи думки перед сном, на роботі, в дУші, щоб допоміг мені вберегти тебе від усього, що може зробити тобі боляче.

Ти знаєш, мені іноді стає страшно. Страшно якщо у мене не вийде. Раптом Бог відлучиться і не прочитає моє смс або у нього не буде зв’язку. Мені не приходять звіти про доставку.

Цей тваринний страх викручує жили і витягує вени. Самка-мати вгризається іклами в глотку ворогові, щоб захистити дитинча не дивлячись, на розмір небезпеки. Я вгризуся! Вгризуся в будь-яку небезпеку, вирву тебе з лап нещасть, закрию своїми грудьми від метушні, зціпивши щелепи, випустивши кігті. Я зроблю все, щоб уберегти тебе від бід!

Але ти не будеш про це знати. Ти дорослий, самостійний маленький-великий чоловік. Це мої турботи. Це те, з чим я живу, як тільки ти з’явився на світ. Одна ключова думка, єдина, включена в голові не згортаємим вікном – щоб ти був здоровий, живий і щасливий. Так, милий, ключова. Гроші, ганчірки, машини, будинки, роботи, поїздки і переговори, все це вторинне. В голові зафіксовано тільки один постійний файл. Все інше тимчасове.

А ось цей момент, коли температура або стерте коліно, а може нещасна любов. Твоя нещасна, в яку ти мене не хочеш впускати. Ти думаєш не розбираюся. О’kей, ти маєш рацію. Що я скажу тобі зі свого досвіду, цілого мішка досвіду, що все буде добре? Це знаю я, але цього не знаєш ти. Я теж не знала колись. Теж не вірила. Але як же хочеться тебе підтримати. Віддати тобі свій спокій, вимести його з усіх кутів душі і, чорт з нею душею, без нього вона звичайно здохне, але на біса їй спокій, якщо у тебе його немає?

Як різко ти на все реагуєш! Вибухаєш роздутим м’ячем, викидаючи як дикобраз голки. Вони ранять, впиваючись в серце, випускаючи тонкі цівки крові. Це боляче. Але знаєш, мені здається більша частина їх залишається в тобі. Дряпаючи душу, розум, серце нескінченними питаннями – хто я, навіщо я, як я. Ти обов’язково колись зрозумієш хто ти і навіщо ти, але зараз нерозуміння зводить з розуму, я знаю.

До всього ти ростеш, кістки тягнуть м’язи, а потім навпаки, все це чіпляють бурхливі гормони, це викликає дискомфорт всередині, а зовні викликають дискомфорт якісь люди, які тебе оточують, з якими треба знаходити спільну мову, підлаштовуватися, крутити в унісон шестерінки і малювати відсутні пазли. Це складно! І все це рве тебе на частини. Тому я не злюся на ту біль, яка ховається в мені. Ні. Я клею пластиром проколи від голок, свої і твої, ретельно загладжуючи краї.

Адже я пам’ятаю, все ще пам’ятаю, як це. Я молода … ще … Я з тобою на одній хвилі, я розумію тебе. Цікаво, а ти зрозумієш це колись? Мій маленький-великий чоловік. Мій син!

© Василиса Савицька