Величний Рим був не лише ареною гладіаторських боїв і політичних інтриг, а й місцем, де жінки навчилися використовувати закони на свою користь. Одним із найцікавіших епізодів давньоримського соціального життя стала щорічна «втеча» жінок від своїх чоловіків на три дні. Навіщо вони це робили? Ми трохи заглибилися в історію та дізналися дещо цікаве.

Почати варто з того, що до І століття до нашої ери Рим переживав не найкращі часи. Сам імператор Октавіан Август звернув увагу на моральне розкладання аристократії й почав шукати причини соціальної деградації. Він прислухався до ідей історика Саллюстія, який стверджував: у всьому винні жадібність, кар’єризм і егоїзм. Молодь дедалі частіше відкидала ідею сім’ї та дітей, віддаючи перевагу свободі й задоволенням.

Щоб змінити ситуацію, Август вирішив зміцнити інститут шлюбу за допомогою законів. Він спирався на міркування політика Квінта Цецілія Метелла, який вважав, що шлюб — це хоч і тяжке, але необхідне зло, без якого держава розпадеться. Так з’явилися перші законодавчі реформи, причому доволі радикальні: холостяків позбавляли права обіймати важливі посади, а сім’ї з дітьми, навпаки, нагороджували привілеями.

Мужчини до 60 років і жінки до 50 були зобов’язані вступати у шлюб. Нежонатих і бездітних обмежували у правах на спадок. Аристократи не могли одружуватися з представницями нижчих станів, а за подружню зраду передбачалися суворі покарання — аж до страти зрадниці та її коханця.

Однак, як це часто буває, суворі норми дали римлянам привід шукати обхідні шляхи. Особливо винахідливими виявилися жінки.

Відповідно до «Законів дванадцяти таблиць», які діяли тоді у Римі, якщо пара проживала разом протягом року під одним дахом, то вона вважалася вже пов’язаною шлюбними (а отже і законними) узами. Якщо ж жінка залишала дім хоча б на три дні, юридично вона переставала бути заміжньою. Це правило й стало лазівкою, якою щороку користувалися тисячі римлянок.

Вони залишали дім на три дні, вирушаючи до родичів, друзів або навіть у невелику подорож. Формально це вважалося тимчасовим розривом, але фактично дозволяло жінкам не потрапляти під юридичну залежність чоловіка. Цим активно користувалися ті, хто перебував у фактичних стосунках, але не хотів офіційного шлюбу.

Чому жінки не поспішали під вінець?

На перший погляд, закони Октавіана Августа давали жінкам певні гарантії: розлучення було дозволено, шлюбні контракти захищали майно, а втручання родичів чоловіка обмежувалося. Але реальність була значно менш райдужною. Для багатьох римлянок офіційний шлюб залишався невигідною й навіть небезпечною угодою, і ось чому:

— Втрата правової незалежності. У шлюбі жінка потрапляла під владу чоловіка, що означало втрату права розпоряджатися власним майном, укладати угоди та брати участь у судових справах без схвалення чоловіка.

— Моральний контроль і подвійні стандарти. За зраду жінка ризикувала життям і честю, тоді як чоловіча невірність юридично ігнорувалася.

— Юридичні обмеження. Навіть у шлюбах без переходу під владу чоловіка, жінка все одно часто потребувала чоловічого опікуна для ведення справ.

— Соціальні та побутові обов’язки. Шлюб зобов’язував жінку до ведення домашнього господарства, народження дітей, беззаперечного підпорядкування чоловікові та очікуванням суспільства.

— Ризики втрати статусу та підтримки. У разі розлучення чи смерті чоловіка жінка могла залишитися без захисту і без можливості повернути свій колишній соціальний статус, особливо якщо вже не мала сильної родини.

Щорічна втеча на три доби стала формою протесту, способом зберегти особисту свободу та уникнути бюрократичної пастки. Це був своєрідний жіночий бойкот, який, утім, не порушував закон, а навпаки — користувався ним.