Того дня Мар’яна почувала себе не дуже, тож зателефонувала на роботу і сказала, що не зможе вийти.

Напевно, таки занедужала, адже вчора промокла під дощем.

Вона довго чекала автобус на зупинці, а викликати таксі було шкода, адже вони кожну копійку зараз із чоловіком економили.

Ось і виливалася ця економія у додаткові витрати – мало того, що не отримає на роботі грошей за цю зміну, так ще й на ліки доведеться витрачатися.

Весь день проходив, як у маренні. Випивши пігулки Мар’яна встала, щоб налити собі гарячого чаю.

Вона навіть забула зателефонувати чоловікові і сказати про свій стан, а коли він дзвонив під час обідньої перерви, не відповіла, бо міцно спала.

Почувши, як відчинилися вхідні двері, Мар’яна прокинулася і аж присіла на ліжку.

Вона хотіла піти зустріти чоловіка, але звук голосів зупинив її. Сергій прийшов не один…

Розібравши голос свекрухи, Мар’яна важко зітхнула. Жінка поводилася безглуздо, вигадувала недолугі образи і часто ображалася на невістку, незрозуміло на що.

Вона вже давненько не зазирала в гості, сказавши синові, що дружина в нього нітрохи не гостинна, і востаннє образила свекруху своєю поведінкою. Чим саме Мар’яна досі не розуміла.

Не хотілося з’являтися перед свекрухою в такому вигляді, тому жінка знову лягла, укутавшись у ковдру, і вирішила дозволити чоловікові провести час із матір’ю.

– Зі спадщиною вже закінчили? Вийшло все оформити? – Запитала Вікторія Петрівна у сина.

– Так. Мар’яна ось лише вчора документи отримала. Промокла під дощем. Будеш чай чи перекусити щось? – Запропонував чоловік.

– Ну, які мені чаї ганяти? Часу зовсім нема. Я просто поряд була. От і вирішила заскочити до тебе, щоб у туалет сходити. Додому ж зараз корками більше години їхати, – відмахнулася Вікторія Петрівна.

Ось тільки туалет був приводом. Жінка хотіла поговорити із сином, але не по телефону, адже треба було уважно спостерігати за реакцією, щоб у разі чого швидко змінити тактику своєї поведінки.

– Добре у вас тут, – повернувшись із туалету, сказала Вікторія Петрівна, подивившись на сина, який помішував каву в кухлі.

– Непогано, згоден. Але все-таки обмаль місця. Нам із Мар’яною зараз вистачає, але коли підуть діти… Ось ми й економимо зараз кожну копійку, щоби на розширення житла назбирати.

– Гріх скаржитися. Я вас із сестрою виростила і на менших квадратах. Нічого! Он, які здорові вимахали й гарні, – посміхнулася Вікторія Петрівна, сідаючи на кутовий диван.

Вони справді жили у невеликій квартирі. Місця було дуже мало. Спочатку тулилися в одній кімнаті, а потім зробили ремонт у другій, куди мати оселила брата із сестрою.

Ось тільки Надія була шкідлива, постійно не давала братові спокою. То музику в навушниках голосно увімкне, то добру частину ночі світить екраном телефону і заважає спати.

На прохання брата поводитися якось інакше, вона завжди відповідала, що якби він хотів спати насправді, він спав би, а не відволікався на сторонні звуки, а якщо не хоче, то нехай займе себе чимось, але не псує іншим настрій.

Відверто кажучи, Сергій був радий вступити в університет і отримати місце в гуртожитку. Хоча б висипатись почав більше, ніж раніше.

А потім купив цю маленьку квартирку. Частину сплатити допоміг батько, який жив уже багато років з іншою сім’єю, а частину боргу з кредиту Сергій оплачував сам. Якраз нещодавно вніс останній внесок, і вони з дружиною вирішили, що тепер збиратимуть, щоб знову не опинитися в боргах.

– Добре твоя дружина влаштувалася, нічого не скажеш… Працюєш без перепочинку, а вона сидить там у своєму офісі на копійчаній зарплаті і в дім нічого не несе до ладу.

Вікторія Петрівна пильно подивилася на свого сина. Помітивши невдоволення на його обличчі, вона швидко пом’якшала і посміхнулася.

– Та я ж не зі зла говорю це. Просто пощастило їй, що такий чудовий чоловік трапився. Якби не ти… де б вона зараз була, сам подумай?

Жінка намагалася зрозуміти настрій сина і говорити так, як йому сподобалося. Та тільки Сергій виглядав надто втомленим. Він уже півтора тижні не міг взяти вихідний, бо то один співробітник заслаб, то з другим щось трапилося, а підмінити було нікому. Жодних емоцій на його обличчі не було, лише суцільна незадоволеність і втома.

– Це мені з нею пощастило, – усміхнувся Сергій. – Вона мене підтримує. Без її підтримки я опустив би руки, напевно.

Вікторія Петрівна невдоволено насупилась.

– Пощастило, нічого не скажеш. А ось Надії так не щастить. Знаєш, що їй скоро народжувати. Цей хлопчина кинув її, доведеться одній дитину на ноги ставити. А де? Адже жити навіть ніде! Вона навіть думає відмовитися від малюка, коли народить.

Сергій стрепенувся. Про таке бажання сестри він навіть не здогадувався. Надія хоч і була шкідливою, але чоловік любив свою сестру. Йому хотілося якось підтримати її. Звичайно, сама нерозумна – обрала собі не того хлопця, але ж не можна ставити хрест на своєму житті і відмовлятися від дитини. Сама сотню разів пошкодує, якщо це зробить.

– Мамо, як вона відмовлятися від дитини збирається? Ти ж поговорила з нею? Сказала, що ми всі допомагатимемо, чим зможемо.

Про те, що його сестра вагітна, Сергій знав, але він давненько не зустрічався з нею самою. Поговорити їм слід, треба було, мабуть, ще тоді, коли хлопець покинув її. Якось підтримати її. Як не крути, а були ж рідними один одному людьми! Сергій докоряв собі, що не здогадався зробити цього раніше.

– А як же ж? Говорила! Але вона впирається… Каже, що житла свого немає, а значить, не має права вона ставати матір’ю.

Сергій похитав головою. Він задумався, що мусить спробувати відмовити сестру. Як це зробити він, звісно, ​​не знав. Однак, напевно, був вихід. Із будь–якої ситуації його можна знайти.

Якщо Надія відчує підтримку, то точно передумає. Адже вона непогана людина. Має розуміти, що це не жарти, а дитина… як можна залишити свого малюка?

– Тоді спробую з нею поговорити! Потім сама шкодуватиме.

Вікторія Петрівна задоволено посміхнулася.

– Розмови тут не допоможуть, синку. Вона вже твердо вирішила. Міняти це рішення точно не стане. Проте… – жінка витримала театральну паузу. – Є спосіб… І ти можеш допомогти їй. Якщо у Надійки буде своє житло, то вона й вигадувати не стане. Зрозуміє, що підтримку має.

Сергій незрозумілим поглядом дивився на матір.

– Нехай твоя краля бабці квартиру на твою сестру перепише. Все одно вона ж із тобою живе, їй ця хатка не потрібна, а от ти можеш врятувати свого майбутнього племінника. Ну, як тобі варіант?

Сергій аж поперхнувшись кавою. Він поставив кухоль на стіл і схвильовано глянув на матір.

На цю квартиру у них із Мар’яною були свої плани. Вони навіть продавати її не хотіли, бо здадуть квартиру в оренду, і можна буде відкладати гроші на накопичувальний рахунок для їхньої майбутньої дитини.

І накопичення з’являться, і квартира для дитини буде.

Це питання подружжя вже встигли обговорити і дійшли висновку, що це єдине правильне рішення в їхній ситуації.

Спочатку подумували продати її, звичайно, щоб вкластися в розширення житла, але швидко змінили плани.

Проте наявність додаткової нерухомості дуже полегшує життя.

– Не думаю, що це справді добрий варіант. На квартиру у нас самих плани були. Я спробую поговорити з Надією і змусити її відмовитися від такого шаленого рішення. І яке їй життя самій з немовлям? Їй треба поряд з тобою триматись!

– А ти про мене не подумав? – розлютилася Вікторія Петрівна. – Мені вже не двадцять років. Квартира невелика. Як я сама житиму з галасом за стіною? Я і так не висипаюся. Звичайно, допомагати я дочці не відмовляюся, але ж не жити постійно разом.

Сергій зовсім не розумів – мати справді хотіла відмовити Надю відмовлятися від малюка чи просто хотіла забезпечити доньку квартирою? У тій, що дісталася Мар’яні зараз, Надія все одно не стала б жити, напевно, розраховували на отримання нової.

– Мамо, давай ми не будемо зараз обговорювати це питання. По-перше, квартира ця Мар’яни. Тільки їй вирішувати, що робити далі. По-друге, не треба мою дружину називати кралею.

Вікторія Петрівна реготнула.

– Ти хоч знаєш значення цього слова? Краля це тобі не щось таке, а комплімент. Почитай на дозвіллі. Я чекаю на твоє рішення. І запам’ятай – тільки так ти зможеш відмовити сестру від ухвалення непростого рішення.

Мати пішла, а Сергій видихнув і обхопив голову руками. Він подзвонив дружині, бо та затримувалася на роботі, але почувши дзвінок її телефону з кімнати, дуже здивувався.

– Вибач. Не хотіла заважати твоїй розмові з мамою, тож не стала виходити в такому стані. Я занедужала, сьогодні весь день вдома була, – почала Мар’яна.

Сергій перевірив температуру дружини, і оскільки вона все ще була слаба, взяв приготування вечері на себе.

– Ти ж чула вимогу мами?

Мар’яна тільки кивнула. Свекруха говорила голосно. І Мар’яну обурили вимоги жінки. Як можна просити щось подібне? Віддати житло, або Надія відмовиться від своєї дитини? Хоч малюка й було шкода, але якщо в його матері такі бажання, то краще нехай відмовляється зараз, аніж потім знайде ще один привід. Може, вона потім ще й машину вимагатиме? І чоловіка багатого на додачу?

Мар’яна поспішила поділитися з чоловіком своїми аргументами.

– Ти маєш рацію. Іти у них на повідку я не збираюся. Взагалі, щось дивне є у всій цій історії, тому я хочу поговорити з сестрою, як тільки вдасться отримати вихідний.

– І правильно. Не можна вимагати від інших. Якщо вона вже ухвалила рішення, то змінити щось навряд чи вдасться. Я, звичайно, всієї ситуації не знаю, але все–таки поведінка твоїх рідних здається занадто дивною.

За кілька днів повертаючись із роботи, Мар’яна побачила Надію. Дівчина стояла на автобусній зупинці і диміла. Ніякого живота в неї не було.

Приїхавши додому, Мар’яна поспішила поділитися побаченим із чоловіком.

– Твоя сестра ж на сьомому місяці має бути… а живота нема. Та й димить. Щось не складається у цій історії.

– Згоден. Я дзвонив їй і хотів домовитись про зустріч, але вона ніяк не погоджується. А знаєш, я зазирну до Зої Василівни, лікарки, ми ходили до неї всією родиною. І спитаю в неї, як справи.

Відповідь Сергія зовсім не потішила. Жінка дуже здивувалася, коли почула про вагітність Надії.

– Сестра твоя відразу ж зробила процедури, як тільки дізналася. Ми намагалася відмовити її, але який у цьому сенс? Дбати вона про неї не збиралася. Краще вже було так…

Сергій відчував себе обманутим. Мати хотіла отримати квартиру обманом, щоб у Надії з’явилося власне житло.

А куди поділися гроші, які батько давав їй на перший внесок?

Напевно, сестра встигла розтринькати їх, а може, разом з мамою робили дорогі покупки. От і нехай викручуються далі самі!

Коли Вікторія Петрівна зустріла сина після роботи вкотре, щоб з’ясувати, яке рішення він ухвалив, Сергій озвучив єдине, яке він вважав за вірне.

Чоловік не хотів спілкуватися із родичами, які намагалися обманути його.

Якщо тут вчинили настільки погано, то хто знав, як поведуться надалі.

Вікторія Петрівна розчарувалася.

Вона ніколи не вважала сина настільки розумним, щоб він міг розкусити її плани, адже раніше їй завжди вдавалося обманювати його.

Розуміючи, що на Сергія впливає Мар’яна, жінка звинувачувала тільки невістку і казала собі, що одного разу зуміє повернути сина під свій контроль.

Але як же ж вона помилялася…