У минулу п’ятницю я зустрілася з Оленою. Вона запізнилася хвилин на двадцять, влетіла в кафе з розпатланим волоссям, гепнулася на стілець навпроти й шумно видихнула, ніби щойно фінішувала в марафоні. Я вже морально готувалася слухати чергову скаргу — то на начальника-тирана, то на сусідку, яка знову влаштувала потоп. Але Олена подивилася на мене, усміхнулася і раптом сказала:

— Учора була на побаченні. Зрозуміла, хто він, за сорок хвилин. Кава навіть не встигла охолонути.

Олені сорок три. Вона в розлученні вже п’ять років, має двох дорослих дітей, стабільну роботу і власну квартиру. Вона красива, доглянута, з живим поглядом і гострим язиком, який навчилася тримати під контролем лише після сорока. Чоловіків у її житті було чимало — і до розлучення, і після. Але майже завжди вона поверталася з побачень з однаковим відчуттям: втома, розчарування і ніби її знову десь обдурили.

А цього разу вона усміхалася. Не радісно — радше хижо. Як людина, яка щойно виграла партію в шахи у суперника, що навіть не зрозумів, у який момент програв.

Три запитання, які розставляють усе по місцях

Я налила їй чай із уже ледь теплого чайника й запитала:

— І як ти його так швидко «прочитала»? Знову скаржився на колишню дружину чи натякав на гроші?

Олена похитала головою, дістала телефон і відкрила нотатки. Там було лише три рядки. Вона повернула екран до мене:

— Як ти зазвичай проводиш вихідні?

— Коли ти востаннє робив щось приємне просто так — для когось, не очікуючи нічого взамін?

— Що для тебе означає бути у стосунках?

Я перечитала запитання двічі й знизала плечима:

— Звичайні запитання. Я б теж такі поставила.

— У цьому й річ, — кивнула Олена. — Вони прості. Але справа не в них, а у відповідях. За кілька хвилин стає зрозуміло, хто перед тобою: що він хоче, що здатен давати і чи варто продовжувати вечір, чи краще спокійно допити каву й піти, поки він не почав розповідати про свою «унікальність».

Побачення, що почалося із запізнення

Зустрітися вони домовилися в ресторані біля метро. Нічого пафосного — охайне місце з нормальною кухнею і середніми цінами. Олена прийшла вчасно, сіла за столик біля вікна, замовила воду з лимоном і чекала.

Він запізнився на п’ятнадцять хвилин. Зайшов, оглянув зал, помітив її, махнув рукою й неспішно підійшов. Пальто одразу не зняв, сів, перегорнув меню і лише потім подивився на неї:

— Вибач, затори. Ти вже щось замовила?

Олена похитала головою. Він кивнув, покликав офіціанта і, навіть не дивлячись у меню, сказав:

— Мені стейк середньої прожарки і келих червоного. А тобі?

Вона на мить задумалася, потім усміхнулася:

— «Цезар» з куркою і зелений чай.

«Розкажи про себе»

Коли офіціант пішов, він дістав телефон, швидко глянув на екран і тільки тоді подивився на Олену:

— Ну, розповідай про себе.

І тут вона зрозуміла: час вмикати внутрішній фільтр. Фраза «розкажи про себе» — класика чоловіка, який прийшов не знайомитися, а оцінювати. Йому нецікаво пізнати людину — йому потрібно зрозуміти, чи вписується вона в його шаблон. Тому Олена вирішила не розповідати. Вона вирішила ставити запитання.

Перше запитання: як ти проводиш вихідні?

— Давай ти почнеш, — спокійно сказала вона. — Мені справді цікаво: як ти зазвичай проводиш вихідні?

Він відповів без вагань:

— Якщо гарна погода — можу поїхати на дачу. Якщо ні — вдома, футбол подивитися. Інколи з друзями зустрічаюся, але рідко. Загалом люблю спокій.

Олена кивнула. Нічого поганого — але й нічого живого. Пасивність, відсутність ініціативи, очікування, що хтось інший наповнить його життя.

Друге запитання: коли ти востаннє робив щось просто так?

— А коли ти востаннє робив щось приємне для когось просто так? Не з обов’язку, а тому що хотілося?

Він замислився, потім знизав плечима:

— Другу допоміг машину завести. Дроти дав.

— А щось більш затратне за часом? — уточнила вона.

— Ні. Я багато працюю. Та й кожен сам за себе.

У цей момент Олена вже все зрозуміла. Цей чоловік не вміє віддавати. Для нього близькість — це угода.

Третє запитання: що для тебе означають стосунки?

Коли принесли їжу, він узявся за стейк, а Олена повільно їла салат.

— А навіщо ти взагалі прийшла на сайт знайомств? — спитав він.

— А ти? — відповіла вона. — Що для тебе означає бути у стосунках?

— Комфорт, — сказав він. — Щоб не пиляли, не вимагали уваги. Щоб було спокійно. І щоб готували нормально.

У цей момент у ній згас останній інтерес. Перед нею був не партнер, а людина, яка шукає зручність.

Коли принесли рахунок

Він глянув у чек і сказав:

— Давай навпіл. Так чесніше.

Олена подивилася на суми:

його стейк з вином — 1000 гривень,

її салат і чай — 380 гривень.

Навпіл — і вона мала б заплатити майже 690 гривень за салат, який навіть не доїла.

Вона спокійно дістала картку й сказала:

— Я оплачу тільки своє. Триста вісімдесят.

— У сенсі? Ми ж разом вечеряли.

— Так. Але ти замовив стейк за тисячу, а я — салат і чай. Логічно, що кожен платить за себе.

Він розгубився, пробурмотів щось про принципи, розплатився і одразу втратив усмішку.

Біля виходу ще спробував:

— То що, може, ще побачимось?

Олена подивилася на нього спокійно й сказала:

— Ні. Ти непогана людина, просто ми шукаємо різне. Удачі.

І пішла.