Іноді розмови про сім’ю починаються не з банальних скарг на побутові дрібниці, а з глибокої, майже давньої думки — ніби знайденої на пожовклих сторінках старої книги, просоченої часом. Так і тут: перш ніж перейти до жорстких, точних слів Ремарка, на думку спадають спокійні, але сильні рубаї Омара Хайяма — м’які, як вітер серед пустельних дюн, і водночас такі, що влучають просто в душу:

«Дбай не про те, чим не володієш,
А про те, щоб бути вільним від того, що маєш».

Ці рядки ніби про сучасний побут і стосунки, де багатьом здається, що чогось постійно бракує. Наче щастя — це вічна гонитва за тим, що завжди поза досяжністю.

---

Виховання на результат

Але наше покоління виросло не на філософських притчах. Нам прищеплювали інше: «Будь кращим», «Досягай», «Захопи й утримай». Внутрішнє змагання — з усіма й водночас ні з ким. Усе «заради результату», заради показників і галочок у списку життєвих перемог.

І в цій гонитві чоловіча логіка часто набуває форми прагматичного обліку: є дім, є дружина, є діти — обов’язок виконано, можна розслабитись. Або, навпаки, шукати «щось нове», якщо затишок перестав давати адреналін.

В українській мові є слово, яке багато що пояснює — «обов’язок».

Слово важке, мов чавунна сковорідка, і водночас дивно витлумачене. Одні несуть його з честю, інші — як валізу без ручки: кинути незручно, нести важко.

---

Спокуса і людська слабкість

Деякі чоловіки прекрасно розуміють, що таке відповідальність. Але варто з’явитися спокусі «оновити життя» — старий союз замінюється на юну двадцятип’ятирічну свіжість. «Так буває», — скажуть одні. «Так бути не повинно», — скажуть інші. А істина, як часто трапляється, ховається десь посеред людських слабкостей.

При цьому чоловіки впевнені, що жінки опинилися в позиції «тієї, що поступилася»: менше заробляють, рідше просуваються, більше завантажені турботами.

Побутовий марафон без вихідних і медалей: уроки, гуртки, збори, супи, прання, прасування, безсонні ночі, турбота про дітей, дім, чоловіка, кота, про себе — якщо ще залишилися сили.

І як у такому графіку знайти момент, щоб «по-справжньому змінювати життя»? Чоловіки думають: куди вона піде, якщо її день розписаний до хвилини? А якщо піти складно — то й цінувати, наче, не обов’язково.

---

Чому цінність жінки часто непомітна

Проблеми є у всіх, але масштаб різний. У більшості сімей основне побутове навантаження лежить на жінці, а з чоловіка попит мінімальний: донести пакети, зробити кілька «важливих» зауважень і раз на рік полагодити кран.

І тоді виникає вічне питання:

• чому чоловіки не цінують тих, хто поруч?
• тих, хто вірний?
• тих, хто любить?
• тих, хто тримає їхнє життя на своїх плечах?

---

Ілюзії та романтика за Ремарком

Можливо, жінка сприймається як трофей: якщо завойована — значить, більше можна не старатися. А може, чоловіки просто не вміють підтримувати вогонь у стосунках, бо цього ніхто не вчив. Або річ у тім, що сторонні жінки іноді провокують — із заздрості, цікавості чи бажання чужої стабільності.

І тоді на думку приходять слова Ремарка:

«Те, чого не можеш отримати, завжди здається кращим за те, що маєш. У цьому — романтика й ідіотизм людського життя».

Не просто думка — справжній удар у сонячне сплетіння. Японці вторять: «Упущена риба здається великою». Українці кажуть: «У чужому саду яблука солодші».

Усе це — про те, що людина бачить лише ілюзії, женеться за ними, забуваючи про того, хто сидить навпроти за столом — у реальності, а не в мріях.

Жінкам давно не потрібні бурхливі романтичні шторми. Їм важливі прості речі: повага, вдячність, тепло, участь.

Не так уже й багато. Але для декого — наче сходження на Еверест.

І наприкінці згадуються слова Конфуція:

«Той, хто не цінує малого, позбувається великого».

Мудрість проста, як склянка води, але рідко доходить до тих, хто вважає люблячу дружину невичерпним ресурсом, а вірність — обов’язком за замовчуванням.