Нещодавно я читала коментарі під однією публікацією про вік, і там розгорілася справжня суперечка. Чоловік написав, що після п’ятдесяти людині вже нічого не потрібно, та й можливостей часто не лишається. Жінка заперечила: мовляв, їй і досі важлива близькість — і навіть кілька разів на тиждень.

У підсумку дискусія швидко перетворилася на потік взаємних образ, а по суті було сказано небагато. Давайте спробуємо розглянути цю тему без сорому, адже вона викликає багато емоцій, сумнівів і навіть жартів.

Тож усе ж таки: «Чи потрібно це в зрілому віці, чи вже час змиритися?»

Спробую подивитися на питання з різних боків.

1. Дві протилежні картини

Одна жінка може вдруге вийти заміж після п’ятдесяти, знову відчути себе молодою і вперше по-справжньому відкрити для себе близькість, наповнену ніжністю та радістю.

А інша — лише мріє, щоб чоловік не чіплявся і дозволив спокійно відпочити. Два погляди на одне й те саме — вік однаковий, а відчуття зовсім різні. Для когось «за 50» — це новий етап, друге дихання, а для когось — втома і спад.

Універсальної відповіді тут немає. Усе залежить від наших бажань, здоров’я й внутрішніх сил.

2. А можна просто поговорити?

Нещодавно подруга запитала мене: «Ти взагалі віриш, що у п’ятдесят ще можлива справжня пристрасть?» Я лише усміхнулася: «А хіба у двадцять вона в усіх гарантована?».

І справді. Хтось і у двадцять із лишком тікає від чоловіка, бо не хоче. А хтось прагне тепла і ласки, але партнер відштовхує. Після п’ятдесяти змінюється багато чого, але бажання нікуди не зникає. Іноді воно слабшає, а іноді — навпаки, стає сильнішим.

Часто справа не у віці, а в тому, що людям важко говорити про свої потреби й почуття.

3. Приклади навколо нас

Я спостерігаю за парами, яким за п’ятдесят. Є такі, що разом гуляють, ходять у кафе, живуть легко й відкрито. А є інші — вони сплять у різних кімнатах, майже не спілкуються і навіть вечеряють окремо.

Наче їх поєднує тоненька ниточка: у когось вона рветься, а в когось — залишається міцною. І найчастіше ця нитка тримається на спілкуванні, дотиках, спільних інтересах і турботі.

Близькість — це не тільки про ліжко. Вона народжується в повазі, увазі та в тому, як люди дивляться одне на одного.

4. Особистий погляд

Інколи я думаю про майбутнє. От виросте син, ми з чоловіком залишимось удвох. Чи буде в нас через десять років бажання й сили залишатися разом, любити й цінувати одне одного?

Якщо близькість будується на довірі й повазі — значить, її можна підтримувати. Але якщо все вирішують лише біологічні процеси, байдужість може прийти сама собою.

І все ж я вірю, що й через десятиліття мені буде важливо відчувати любов і ніжність поруч.

5. Вічна суперечка

Одна частина людей вважає: «Після п’ятдесяти можна жити і без близькості. Головне — здоров’я, порядок і щоб діти були поруч». Інші переконані: «А навіщо тоді жити, якщо забрати те, що робить нас справжніми?».

І справді, у кожного своє розуміння «бути живим». Комусь достатньо спокійного спілкування, подяки й обіймів. А комусь важливо почуватися жінкою навіть у 70, а не перетворюватися на людину, яка існує лише заради побуту.

6. Питання до вас

А ви замислювались, що для вас означає близькість після п’ятдесяти? Це життєва потреба чи зайва витрата сил? Це джерело енергії чи важкий обов’язок?

Я часто чую від жінок: «Я соромлюся сказати чоловікові, що хочу близькості». Може, справа не у віці, а в тому, чи вистачить сміливості озвучити свої бажання?

Я не хочу ставити крапку в цій темі. У всіх надто різні історії. Для когось важлива пристрасть, комусь вистачає дружби. Комусь потрібна фізика, а комусь — душевна розмова.

Я дедалі більше переконуюсь: близькість після 50 — це один зі способів залишатися живим і відчувати радість.

У якій формі, з якою частотою й обсягом — у кожного свій шлях.

❓А як думаєте ви: близькість у зрілому віці — це необхідність чи все ж таки розкіш?