Життя не стоїть на місці. Сьогодні, щоб нормально жити, доводиться багато працювати, аби заслужити свій хліб із маслом. Іноді надмірна гонитва за грошима змушує нас забувати про тих, хто насправді важливіший за все в житті. А саме — про батьків. Мама й тато готові заради нас на все. Вони нас, маленьких і зовсім безпомічних, навчали дорослому життю.

Початок історії

Наш герой, на ім’я Джордж, був звичайним чоловіком, який, як і всі, працює заради добробуту своєї сім’ї. У Джорджа є дружина і прекрасний син. А ще — літній батько, якому також потрібно приділяти увагу.

Чомусь саме батько став каменем спотикання і джерелом всіх труднощів у думках чоловіка. Джордж, аналізуючи ситуацію, зрозумів, що тато потребує багато часу і заважає йому виконувати звичні справи. Однак глава родини, після нетривалих роздумів, ухвалив рішення, яке згодом змусило його почуватися незручно.

Розв’язка історії

Джордж вирішив відправити батька до будинку для людей похилого віку. Відповідно, він знайшов гарний заклад, який, за відгуками, був досить пристойним і відповідав усім параметрам. Набравшись терпіння і очікуючи будь-якої реакції з боку батька, він повідомив, що знайшов місце з кваліфікованими медиками.

Батько, звісно, засмутився, але не показав цього. Похилий чоловік лише попросив, щоби його відвезли до нового дому. Син зібрав речі батька й поклав їх у багажник авто. Із собою Джордж також взяв свого п’ятирічного сина.

До місця вони дісталися швидко. І ось вже батько оселився у палаті разом з іншими покинутими старенькими, на яких у дітей не залишилося часу. Джордж, не помітивши у батька видимого смутку, задоволений і спокійний вирушив до машини.

Слова хлопчика все змінили

Онук, якого залишили разом із дідусем у будинку для літніх людей, був засмучений і схвильований. Але він розумів, що це — вимушено, і, мабуть, інакше бути не могло. Тоді хлопчик звернувся до Джорджа:

— Тату, будь ласка, запиши мені адресу цього будинку, де ми залишили дідуся. Мені потрібно зберегти назву вулиці й номер дому.

Джордж здивувався такому проханню й, не відповідаючи, поставив зустрічне запитання:

— Синку, навіщо тобі адреса? Хочеш знати, як приїздити до дідуся в гості?

Хлопчик не зовсім зрозумів питання, але відповів фразою, яка вразила Джорджа до глибини душі:

— Ні, татку. До дідуся ми будемо їздити разом із тобою. Просто я подумав, що коли ти колись постарієш, мені ж потрібно буде знати, куди тебе відвезти…

Після цих слів Джорджа ніби вдарило блискавкою. Він раптом уявив себе на місці батька — таким самим непотрібним. І зрозумів, що вчинив із рідним татом, який його виростив і виховав, як із зайвою річчю, просто позбувся його. Джордж миттєво усвідомив свою помилку. Син, сам того не знаючи, ніби зняв із його очей пелену. На щастя, хлопчик вчасно, абсолютно щиро, промовив ті самі слова, які все поставили на свої місця.