У моєї онуки в школі з’явився дивний учитель біології. Жодні зусилля не допомагають — скільки не вчи, не старайся, оцінки все одно скочуються до двійок і трійок, а до того ще й грубість та насмішки. Причому грубить він не лише учням, а й батькам.

Невдовзі до школи увірвалися батьки відмінників — обурені, киплячи від гніву. Але й з ними він дозволив собі різкі слова просто в кабінеті директора.

— Ви всі щойно це чули! — не витримав один із батьків. — Вимагаю його негайного звільнення!

На що директорка, з кам’яним обличчям, відповіла:

— А ви думаєте, у нас тут конкурс на вакансію? Черга стоїть? Вчіться налагоджувати діалог із педагогом, а не вимагати розправ.

Батьки моєї онуки до школи не пішли. Але я розуміла: дівчинці треба якось пояснити, що відбувається. І тут я згадала фразу, яку вперше прочитала у Ремарка. Тоді мені вже було за п’ятдесят.

Якби хтось раніше розповів мені, що не кожне сказане слово потрібно сприймати на свій рахунок, жити було б набагато легше.

Іноземці легко впізнають наших співвітчизників за похмурим виразом обличчя. І щиро дивуються:

— А чому ви не посміхаєтесь?

От і справді: чому?

Може, просто так у нас влаштоване життя? То одне, то інше. І з кожним роком вітер наче стає сильнішим — і все в обличчя. То криза, то інфляція, то перевибори, то нові податки.

Сміятися ми вміємо. Навіть заливисто. Люди охоче ходили на концерти гумористів і аншлагів. Але у повсякденному житті, особливо з незнайомцями, прийнято триматися насторожено. І вже точно — не посміхатися направо й наліво. Спершу варто придивитися.

А що, якщо за «ввічливою» посмішкою ховається лицемірство?

Сьогодні кожен магазин і банк нав’язує своїм працівникам посмішки та шаблонні фрази. Обслуговують — за скриптом. Усе люб’язно, всі — нібито задоволені.

А навіщо?

Багатьом достатньо просто спокійного, нейтрального спілкування. Мені, наприклад, важливо, щоб товар був якісним, а ціна — чесною. Посмішки в цьому рівнянні — зайві.

А може, справді все стало краще? Черги зникли, дефіцит у минулому, рівень життя зріс? Може, люди стали м’якшими, спокійнішими?

Одразу після пандемії у нашому місті першим відкрилося відоме заклад швидкого харчування. Черги стояли скрізь: до кас, до видачі, навіть до туалету.

Раптом хтось мене грубо штовхнув:

— Дайте пройти, бл…! Я чекати не збираюся!

Жінки переді мною мовчки розступилися. Можливо, у людини справді екстрена ситуація.

Таке буває.

Раніше таку грубіяку поставили б на місце. А зараз ніхто не став опускатися до її рівня. Усі воліли промовчати. Лише одна жінка тихо кинула:

— Скоріше б на Платановій вулиці ресторан відкрили… там таких «особ» нема.

Іноді краще взагалі не відповідати на хамство. Тому що грубість іншої людини — це не про тебе. Це про неї.

Будда: «Коли з тобою грубі, не відповідай тим самим. Це говорить про них, не про тебе. Просто мовчи».

Індійське прислів’я: «Ниця людина відповідає на все хамством. Середня — платить грубістю на грубість. Але тільки по-справжньому гідна людина не грубить навіть тим, хто принижує її».

Конфуцій: «Будь добрим і шанобливим до всіх — навіть до тих, хто з тобою неввічливий. Не тому, що вони цього заслуговують, а тому, що ти — людина з гідністю».

«Грубить той, у кого всередині погано. А всередині добре буває у тих, хто вміє мовчати».