Чоловік втрачає жінку не через когось іншого.
Він втрачає її через свої слова, що колись поранили більше, ніж будь-яка байдужість.
Через обіцянки, що залишилися порожніми звуками.
Через дні, коли вона чекала тепла і розуміння, а отримувала тишу й байдужість.
Через моменти, коли замість підтримки вона чула критику,
коли замість любові — сумніви, а замість турботи — холод.

Жінка відходить не раптово.
Вона віддаляється повільно — подумки, душею, серцем.
Ще залишаючись поруч фізично, вона вже будує стіни навколо своєї ніжності.
Ще усміхається, ще готує вечерю, ще слухає…
Але всередині щось у ній вмирає від постійної самотності поряд із тим, кого колись обрала.

Чоловік втрачає жінку тоді, коли перестає бачити в ній свою цінність,
коли забуває, що любов — це не тільки слова, а щоденна турбота і вибір.
Він втрачає її тоді, коли перестає берегти її душу.

І ось тоді вона йде.
Без істерик, без гучних сцен.
Йде тихо, спокійно, забираючи із собою усе тепло, яке колись належало лише йому.
І вже пізно шукати винних — бо справжня причина завжди була в ньому самому.

Джерело