Коли Роберто подарував моєму внукові лише 100 євро, мені стало дуже незручно перед донькою і зятем.

Я заробітчанка, і в цьому році я приїхала додому не одна, а привезла італійця, з яким у мене в Італії стосунки.

На заробітках я вже 3 роки, живу я там не сама, а маю чоловіка, італійця Роберто. Миз ним офіційно не розписані з певних об’єктивних причин, але живемо разом і поводимо себе як справжня сім’я. А хто там у той паспорт заглядає – є там штамп чи нема?

До того, як ми приїхали в Україну, мене все влаштовувало. Роберто забрав мене до себе, у нього є великий будинок, в якому останні роки він жив сам. Дружини його не стало ще 15 років тому, а дві його дорослі доньки живуть окремо.

Я на заробітках вже 15 років, весь цей час працювала баданткою і ніколи нікого собі не шукала. Але 3 роки тому я була змушена змінити роботу, бо мого попереднього синьойора не стало.

Я переїхала в невеличке селище неподалік він Неаполя, стала доглядати там одну літню італійку.

Роберто виявився її сусідом, ми так з ним і познайомилися, коли ранками пили на вулиці каву (я люблю пити каву в альтанці, на вулиці, поки моя синьйора ще спить).

Італієць майже відразу помітив мене і цю мою дивну звичку, і з часом став і сам виходити на балкон пити каву. Тоді ми з ним і спілкувалися на різноманітні теми, а потім дуже зблизилися.

Стали ми зустрічатися. Він не проти зі мною і розписатися, але каже, що не знає, як цю новину його доньки сприймуть, тому, треба трохи почекати.

А я і не поспішала, я працюю (тепер уже ходжу на прибирання), гроші заробляю і доньці в Україну відправляю. До мене Роберто ставиться дуже добре, подарунки дарує, то ж що мені ще треба?

Але цього разу я зібралася додому у відпустку, а він сказав, що зі мною поїде.

Думаю, ну нехай їде, що тут такого? Але ця поїздка дуже змінила моє ставлення до нього, бо я помітила за ним таке, що мені дуже не сподобалося.

Ми приїхали додому, моя донька нас дуже гарно зустріла, так, що столи від наїдків вгиналися, як то кажуть – щедра українська душа. Зять на машині нас возив усюди, я хотіла італійцю показати якісь гарні місця. І наші поїздки обходилися нам не дешево, а за все платила я.

Роберто всього один раз заплатив, коли ми всі пішли в кафе. На цьому все!

Скажу відверто, його жадібність мене дуже вразила, я навіть подумати не могла, що він такий. За дорогу 130 євро я сама платила за себе, а він за себе.

Найбільше мене вразило те, що він внуку моєму шестирічному, Максимку, дав аж 100 євро! Сказав, щоб ми йому щось купили! А що за ці гроші купиш? Хіба що кросівки на ринку.

Та мені перед донькою і зятем соромно, що я такого заощадливого чоловіка додому привезла.

Напевно, доведеться нам прощатися з Роберто, бо навіщо мені чоловік, якому для мене і для моєї сім’ї грошей шкода?

Краще я піду на фісу, буду заробляти по тисячу євро в місяць, і відправляти додому дітям, ніж чекати на його подачку у вигляді 100 євро. Ну хіба не так?

Фото ілюстративне.