З моїм чоловіком Іваном ми живемо разом вже дуже багато років. Є у нас з ним спільно нажите майно, яке нам далося важкою працею: машина і дві хороші квартири. Наша вже доросла дочка 4 роки як вийшла заміж, та з часом подарувавши нам маленького онука.

Так вийшло, що її чоловік виявився не дуже успішною людиною в житті, на жаль. Спочатку Дмитро подавав великі надії, він займався розкруткою свого власного невеличкого бізнесу і мав своє власне житло.

Та з часом наш зять вліз у борги і все повністю втратив, що мав. Недобрі справи сім’ї моєї доньки погіршує ще й те, що Наталя зараз у декретній відпустці сидить, і єдиний годувальник в їх сім’ї – це наш зять Дмитро, вона не може працювати.

Останній рік Наталя з Дмитром разом з дитиною поневіряються по маленьких орендованих квартирах. Вони часто переїжджають з різних причин: то господар виявиться нехорошою людиною, то сусіди по ночах спати їм не дають, то ще щось таке.

Мені дуже шкода дивитися на те, як дочка з зятем постійно сумують з переїздами і платять великі суми грошей за оренду тих невеличких старих квартир.

Щоб хоч якось допомогти власним дітям, я намагалася умовити свого чоловіка пустити їх пожити в ту квартиру, яку в даний момент ми здаємо квартирантам, зовсім чужим нам людям. Хто ж нашим дітям допоможе, як не ми? Та Іван він від цього категорично відмовився.

Вся справа, власне, в тому, що Іван чомусь вважає, що чоловік завжди повинен бути главою сім’ї і вміти забезпечувати свою дружину та дітей, це лише його відповідальність. На його думку, зятю має бути соромно отримувати будь-які подачки від нас, вже немолодих людей, і тому потрібно всього лише почекати, поки він розбереться у всіх своїх проблемах сам та навчиться забезпечувати свою сім’ю.

Іван переконаний, що якщо зятеві постійно у всьому допомагати, то його характер ослабне, і він втратить усіляку мотивацію на успіх в житті, звикне, що хтось має йому щось дати. А мені здається, що мій чоловік просто шкодує наші гроші зі здачі квартири в оренду, і боїться того, що сім’я дочки там оселиться назавжди, а ми не зможемо потім їх з відти виселити.

Правду кажучи, мені теж зовсім не хочеться втрачати наш додатковий дохід, адже ми будемо жити гірше. Але я просто переконана в тому, що батьки в будь-якому віці повинні піклуватися про своїх дітей, особливо у такий важкий період, як зараз у нашої Наталі.

Я вже Іванові пропонувала альтернативу – допомогти їм з оформленням і виплатою і взяти квартиру в кредит, але він взагалі розізлився. За його словами, ми вже досить вклалися в дочку, вона вже доросла, самостійна людина і повинна була розуміти, за кого виходить заміж. Нехай, мовляв, тепер трохи спробує на собі і такого життя – «буде їй наука».

На наших сватів, на жаль, надії немає – у них бідна сім’я та зовсім немає можливості допомогти своєму синові та його дружині. Залишається тільки намагатися якось вплинути на Івана, але я не знаю як – він у мене має такий впертий характер якийсь, що навряд поступиться.

Мені, правду кажучи, дуже прикро чути його відмови і розуміти, що людина, з якою я прожила багато років, за копійку буде так боротися, аби тільки власній дитині нічого не дати. Раніше такої жадібності в Іванові я ніколи не помічала. Він переконаний, що правий і ми не маємо забезпечувати зятя. Як його можна переконати в тому, що ми допомагаємо власній доньці, а не її чоловіку?

Фото ілюстративне.