Ввічливих штовхають, добрих вважають просто слабкими, пристойних і порядних — нудними чи зарозумілими, але…

А щасливі зовсім не ті, котрі штовхають, ображають, маніпулюють…

Так, цей світ не належить тим, хто відчуває.

«Безшкірі» завжди програють тим, хто у броні. У броні з власної зарозумілості, нічим не підкріпленої, але все одно міцної, як камінь.

Ввічливих штовхають, добрих вважають просто слабкими, пристойних і порядних — нудними чи зарозумілими.

Добрий везе, а на ньому їдуть. Їдуть усі.

Одна людина може тягнути на собі безліч різноманітних паразитів, і всі вони вважатимуть, що роблять їй велику ласку, перебуваючи в її житті. Намагаючись скинути вантаж, добрий перетворюється на ворога, якого всі ганьблять. Він же винен! Він зобовʼязаний! Та як він міг!

Поки везеш – тебе терплять, але все одно клюють невпинно. А якщо залишив віз, то немає тобі виправдання. Хоча віз і не твій зовсім, і не твоя там поклажа, а чужа.

І все ж саме ті, хто не відчуває інших, завжди перемагають.

Перемагають вони на своїх маленьких полях, які для них є важливими. А якщо й програють — то швидко знаходять нову людину, яка їх потягне. Тому й перемоги їхні маленькі у будь-якому разі. Тому так багато заздрості та бажання брати ще. Захоплювати, відривати, відгризати. Але спокійно вони все одно не живуть. У чужому городі все одно все смачніше здається.

Отак і дивляться все життя в чужі життя, гаманці, тарілки. І в глибині душі відчувають, що щастя все одно немає. Навіть якщо є всі його атрибути, здобуті не найправеднішим шляхом. Порожнє життя та постійна порожня метушня та гонка. Здається, зараз він візьме собі щось — і щастя з’явиться. Іде головами, зраджує, отримує бажане — а в душі нічого, порожнеча.

А що ж проста людина?

Так, вона часто зустрічається із жорстокістю цього світу. Але в неї є справжнє. Все, що має — справжнє, живе, цінне, миле серцю. І життя її справжнє — вона не прагне атрибутів — вона насолоджується моментами.

Тому її так не люблять. За те, що вона як квітка в полі — щаслива малим і цвіте. Не треба їй нічого, окрім сьогодення.

Все, що здобуто інтригами, обманом, маніпуляціями — не дало б їй щастя. Люди, які знаходяться поряд лише завдяки хитрощам, — це точно не ті люди, які її істинно люблять.

Тому, хоч світ і належить егоїстам, але щасливі у ньому лише ті, хто має світлу душу. Тільки через своє власне світло можна зробити життя особливим. Щасливим та справжнім. А більше нічого не треба.