На весілля до сина я їхала з Італії не одна, а з Фердінандо. Свого коханого я вперше везла на “показ” в Україну. Я вважаю, син має знати, кому завдячує таке шикарне весілля. Рідний ж батько йому і копійкою не поміг. Я в Мілані вже багато років не працюю, а живу в своє задоволення в будинку з прислугою. Родичі за мене пораділи, а ось чоловік ходив чорніше хмари всю забаву, я ж по документах його законна дружина.

За Ярослава я вийшла заміж бо носила під серцем синочка. Ніколи в нас не було такого кохання, про яке пишуть в романах. Жили спершу зі свекрухою, а коли Ромчику було п’ять років, купили по сусідству невеличку хатинку.

Ярослав працював в райвідділі, а взагалі, він був білоручкою. Щоб в хаті розетку поміняти, чи лампочку вкрутити, потрібно було сусіда викликати.

Одного дня Ярослава звільнили з роботи і це було для нього великим потрясінням.

Я підтримувала, як могла, але зарплати, щоб прокормити всю сім’ю, в мене не було, я працювала звичайним лаборантом на хлібзаводі.

Замість того, щоб шукати роботу, мій чоловік почав шукати легкі гроші.

Так Ярослав вляпався, що єдиним виходом вилізти з боргів було, поїхати на заробітки.

В Мілані на той час вже працювала декілька років моя найкраща подруга.

За декілька тижнів я зібрала всі документи, гроші мені позичила сама подруга. Ромчику тоді було чотирнадцять років. Та незважаючи ні на що, їхала я в Італію з важким серцем.

Чоловік дома сидів і навіть не думав про роботу, бо йти кудись такій “шишці”, хоч вже й колишній, не пасувало. А ось сидіти і чекати моїх переводів, в сам раз…

Я ж той час працювала, і скажу вам відразу ж, важко працювала. Я не часто переводила гроші чоловіку, а лише по частинах, щоб той перекривав борг.

Решту я надсилала своїй мамі, а та деяку суму тратила на Ромчика.

Якось рік за роком, і мій чоловік прихилився до “біленької”.

Свекруха дзвонила і плакала, що це через мене, що всі борги я перекрила і можна повертатися додому, але я ці думки відкидала.

Єдине, за чим я сумувала, був син. Одного разу я забрала Романа, думала, йому сподобається і він залишиться зі мною, але син бачив себе і своє майбутнє в Україні і я поважала його думку.

Коли я купила сину в Чернівцях квартиру, то трішки розслабилась і почала жити і працювати для себе.

Саме в той час я і познайомилася з Фердінандо.

Про такого чоловіка я мріяла все життя. Він ідеальний і у всьому.

Через декілька місяців він забрав мене в свій шикарний будинок і я стала господинею в якої є власна прислуга.

Фердінандо водив мене по дорогих ресторанах і магазинах. З сірої мишки я перетворилася на ще не таку стару жіночку.

Виявляється, в мене гарна фігура, яку я завжди ховала за фартушками і красиві риси обличчя, а косметологи лише їх удосконалювали.

Я приїжджала в Україну і бачила погляди сусідів і рідні, але не вважала за потрібне щось їм пояснювати.

Ярослав на той час жив в квартирі з мамою, я оплатила лікування і на “біленьку” він і не дивився. Свекруха ж почувалась після цього винною, тому і словом мене ніхто не чіпав.

Син привів в свою квартиру дівчину, з якою познайомився в університеті. Життя йшло своєю чергою.

Я не раз чула перешіптування родичів, що в Італії в мене багатий чоловік, але я вдавала, ніби нікого не чую.

Мене повністю утримував чоловік, в якого великий бізнес і не лише в Італії, а й в Америці. Де ми тільки з ним не літали…

Коли син зателефонував і повідомив про весілля, я пообіцяла, що допоможу все організувати.

Фердінандо дав мені таку суму, яку я озвучила і навіть більше.

Але ще за довго до торжества я для себе вирішила, що на весіллі нарешті виведу з тіні свого Фердінандо і нічого, що я ще не була розлучена з Ярославом. Кохання важливіше за будь-які штампи.

Роман до мого “сюрпризу” віднісся добре, а родичі лише підтвердили для себе те, що давно гуляло хмарою над нашим містечком.

Єдиний, хто був не вдоволений, це Ярослав, а його маму за свою родичку я не рахувала і не рахую – забагато честі.

Я давно хотіла познайомити з Фердінандо сина, а весілля це була найкраща нагода. Він повинен знати, кому завдячує таке шикарне весілля. Я ж вже стільки років не працюю.

Я просто – живу, чого б точно не було з Ярославом. Біля нього я б все життя – виживала…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!