В Польщу я переїхала давно.

Завжди якісь клопоти, то робота, то родині допомогти треба. І так їздила весь рік з міста в місто, на різні роботи влаштовувалась.

Остання робота була найважча, чи то вона найдовша була і тому так. Графік був зручний, по 3-4 дні, і 2 вихідних. Всі зустріли мене добре, працівників завжди набирали багато, тому всі вже звикли до когось нового. Я швидко обзавелась компанією, хлопці і дівчата, всі молоді.

Всі шукають кращої долі.

Багато хто одразу допомагав, доки я вчилась як має бути правильно. Фізично було дуже важко, важкі мішки, своя норма, проблеми з робочими приборами. Треба щоб все було налаштовано як годинник, тільки щось одне виходило з ладу, то робота зупинялась.

Всі хто давно там працювали, то добре знали, що працює, а що ні. Тому треба було швидко навчитися і зрозуміти. Конфлікти могли виникати на рівному місці, хтось спішить, бо хоче більше заробити, хтось себе погано поуває і не може працювати.

Ми їздили на спеціальних вузиках, коли на вулиці був мороз, то на складі теж було холодно, і очі продувало, і горло боліло. Грілись теплим чаєм з автоматів.

В половині третьої будильник, а сон був годину. Збираєш себе до купи, і працюєш більше десяти годин. Приходиш ледь теплий додому, їж і спати.

Мої молоді роки, проходять так. Але приходить зарплата, і розумієш, що воно того варте. Можна щось собі прикупити, рідним допомогти, племінникам іграшок накупити.

І якось відрадніше стає. За рік відкласти можна, але здоров’я йде швидко.

Завжди після приїзду з Польщі до лікарні йду, перевіряю весь організм, лікую що гірше. А потім назад на роботу.

Автор: Настя

Історія написана спеціально для osoblyva.сom