Коли я пішла на пенсію, то вирішила, що куплю будинок в селі. Я багато рокiв збирала, щоб здійснити свою мрію. Грошей було мало, але вистачило на маленький будиночок. Тільки щоб переїхати в нього потрібно було зробити ремонт. Будинок був старим і непридатним для життя. Мій зять за професією будівельник.

Я вирішила, що правильно буде звернутися до нього. Він попросив відправити фотографії будинку. Коли він все подивився і вивчив, то відправив список будівельних матеріалів, які потрібно було купити. Коли я купила все по списку, то подзвонила зятеві.

Микола обіцяв, що передзвонить мені, але замість нього подзвонила моя дочка Лариса. — Мам, Коля зайнятий. У нас іпотека, двоє дітей, ось він зараз за безкоштовно зробить тобі ремонт, а що ми їсти будемо? Чим борги закриємо? — говорила Лариса. Мені стало прикро. Адже я завжди їм допомагала, коли вони цього потребували.

Ніколи не відмовляла їм, якщо потрібно було посидіти з дітьми, давала їм у борг. У будинку справ-то на два дні-не більше, навіть за вихідні закінчити можна було. Але Миколі хотілося грошей. Я вирішила, що здам свою квартиру, а на виручені гроші зроблю ремонт. Я домовилася з Миколою про ціну. Коли він закінчив, то будинок відразу ж поміняв свій вигляд.

Сарай перетворився в красивий і презентабельний будинок. Я вже уявляла, як влітку онуки будуть бігати по невеликій зеленій території. Я віддала Миколі майже всі гроші. Намагалася якось вижити до пенсії. Дочка з зятем прекрасно знали, що взяли мої останні гроші, але вони навіть не подзвонили і не дізналися, як я. З дочкою я не перестала спілкуватися.

Але ставлення до неї змінилося, як і до зятя. Я стала рідше до них приїжджати. Коли вони просили у мене допомоги, то в більшості випадків я їм відмовляла. Тому що всередині був неприємний осад, який залишив розмову з дочкою по телефону. Для них гроші виявилися вище рідної крові.

Джерело