Одного разу до Бога прийшла жінка, яка виглядала абсолютно нещасною. – Господи, як же важко було до Тебе добиратися! – дорікнула Йому вона. – Мені довелося потоптати сім пар черевиків, переплисти сім річок, подолати сім боліт, перебратися через сім ущелин, перш ніж я побачила Тебе. По-моєму, у мене віднялися ноги. – Ти сама вибрала такий важкий шлях, і це твоє право – відповів Господь. – Напевно, у тебе до мене важлива справа, якщо ти так до мене прагнула? – Дуже важлива! Я хочу запитати Тебе, за що Ти покарав мене численними нещастями? Що я такого зробила, щоб ти мене ось так зненавидів? – Я є Любов – відповів Творець. Розкажи мені, в чому твої нещастя. – У дитинстві у мене не було взаєморозуміння з батьками, і я від цього страждала. Чоловік, якого я любила, пішов від мене до іншої. Моя єдина дитина померла, ледь встигнувши подорослішати. Друзі від мене відвернулися, тому що я не хотіла ні з ким спілкуватися. А тепер я захворіла смертельною хворобою, і мені залишилося жити зовсім недовго. Ти забрав у мене все, Господи! І я хочу знати, за що?!! Чому мені призначено бути нещасною? – Люба дочко, Я теж хочу тебе запитати – зі співчуттям сказав Господь. – Я дав тобі батьків, щоб ти пізнала, що таке бути дочкою. У тебе був чоловік – щоб ти пізнала, що таке бути жінкою. Я послав тобі дитину, щоб ти пізнала, як це – бути матір’ю. У тебе були друзі – щоб ти пізнала, що таке «бути заодно» і «підтримувати один одного». Я послав тобі хворобу – як останній сигнал, що ти щось робиш не так. Я дав тобі все для щастя набагато більше, ніж багатьом іншим. Скажи мені тепер, чому ж, маючи стільки можливостей для щастя, ти вибрала бути нещасною? Іди і подумай про це, час ще є. І вибери щось інше – якщо захочеш, звичайно…. Пройшло багато часу, і біля ніг Творця з’явилася та ж сама жінка. На цей раз вона виглядала абсолютно щасливою. – Здрастуй, Господи, – з посмішкою сказала вона. – Ти не втомилася? Важко було добиратися? – дбайливо запитав Господь. – Ні, зовсім ні! Я прилетіла на крилах любові, пара помахів – і я тут – відповіла жінка. – Я тут, щоб подякувати Тобі. – У твоєму житті щось змінилося? – О так! Після тієї нашої зустрічі все стало по-іншому, тому що змінилася я. Тоді я повернулася в свій світ, де мене чекала моя хвороба. Але я вибрала жити – і зуміла знайти способи, щоб зцілитися. Зцілившись сама, я захотіла розповісти іншим, що це можливо, і стала допомагати тим, хто вже зневірився. У мене з’явилося безліч друзів, і вони допомогли мені написати про це книгу, а потім і багато книг. Один з моїх читачів став мені чоловіком. Він вдівець, його дружина померла від тієї ж хвороби, що була у мене, і у нього залишилося троє дітей. Я стала їм замість матері, так що тепер у мене вже підростають улюблені онуки! – Але я бачу, що ти пересуваєшся в інвалідному візку. Напевно, це засмучує тебе? – стурбовано запитав Господь. – У цьому є свої плюси. У мене більше, ніж у інших, часу для роздумів, для медитацій і для творчості. – Я бачу, очі твої сяють, і посмішка цвіте на твоєму обличчі. – Це тому що я весь час в русі, у мене стільки планів! А головне – я можу дарувати світу те, що в мені відкрилося. У мені стільки любові, що хочеться обійняти весь світ! Ти знаєш, Господи, я нарешті Щаслива! – Як мало, виявляється, людині треба для щастя – з посмішкою промовив Бог. – Лише зробити вибір… Джерело