– Можеш мені більше не телефонувати, – сказала мені донька в слухавку. – Ми ж сподівалися, що ти нам допоможеш, ти прекрасно знаєш про наш кредит, і спокійно кажеш, що якийсь Роберто не дозволяє тобі рідним дітям допомагати.

Мамо, отямся! Що ти робиш?

Я багато років допомагала своїм дітям з Італії, і сину, і доньці я будинки допомогла побудувати. А вони виявилися настільки невдячними, що навіть не привітали мене, коли я їм повідомила, що в моєму житті все змінилося, і я тепер буду жити з італійцем.

Син промовчав, а донька сказала, що знати мене не захоче, якщо я їм і далі не допомагатиму грошима.

– Та якби ми знали, що ти так зробиш, то ми б ні за що не брали ту машину в кредит! А тепер що нам робити? – не переставала обурюватися донька.

А я тепер як серед двох вогнів, просто не знаю, що мені робити. Роберто, з яким я зараз живу, категорично проти, щоб я допомагала своїм дітям грошима.

А діти, які звикли за 20 років до того, що я їм щомісяця гроші висилаю, просто не знають, як їм тепер жити.

Я розповіла Роберто про те, що донька з чоловіком нещодавно взяли машину з салону в кредит, коштує вона 25 тисяч євро, і вони сподівалися, що я і надалі щомісяця буду їм гроші висилати, і вони за рік-два кредит сплатять.

І що без моєї допомоги їм точно не справитися.

Тоді Роберто відповів:

– Якщо твоїй доньці так гроші потрібні, то нехай до нас приїжджає і заробляє, я спробую їй тут з роботою допомогти.

Та коли я про це доньці сказала, то цим ще більше її зачепила.

– А на кого я дітей і чоловіка залишу, ти подумала? – звинувачувально сказала мені донька.

Це прозвучало як докір в мою сторону, адже я в свій час залишила і чоловіка, і дітей, і поїхала на заробітки.

А що мені було робити? Чекати, поки наша стара хата впаде? Діти підростали, я про їхнє майбутнє думала.

А з чоловіком ми жили дуже погано. Його не цікавили ні я, ні наші діти, отак жив собі сам для себе. А коли я сказала, що в Італію їду, то він зі мною розлучився і пішов до однієї багатої вдови з нашого села.

Своє життя він забезпечив, а дітям не допомагав, бо дружина його була проти.

Я ж спочатку сину будинок збудувала, потім доньці, так що про дітей своїх я точно подбала.

А коли вирішила і про себе подумати, то діти мене не зрозуміли і не підтримали.

Планів таких у мене не було, але ж життя завжди вносить свої корективи. Роберто я знала багато років, я познайомилася з ним ще як лише приїхала, бо доглядала його маму.

Він ще тоді приділяв мені знаки уваги, але у нього була дружина, і про ніякий роман і мови не могло бути.

Потім за 20 років в Італії я змінила багато робіт, але з Роберто спілкуватися я не перестала. Тому знала, що не стало його дружини і тепер він живе сам.

А я йому так приглянулася, що не зміг він мене забути, і зараз таки наполіг, щоб ми жили разом.

Я погодилася, переїхала до нього, але він відразу сказав, що не дозволить вже мені так багато працювати як раніше.

Зараз я живу в його будинку за Римом, і мені все подобається. Роберто доволі заможний, ми з ним багато подорожуємо.

Але він не дозволяє мені допомагати дітям, як це було раніше.

Не знаю, що мені робити. В мене таке відчуття, що я зрадила свою рідню.

Та й не зрозуміло, яке у мене майбутнє з Роберто, офіційну пропозицію він досі мені не зробив, хоча ми вже разом більше року.

Боюся, що і особисте життя не налагоджу, і з дітьми у мене стосунки зіпсуються.