– Це треба зовсім не мати розуму, щоб продавати свою квартиру! – картала мене сестра. – Інші заробітчанки купують квартири, а ти продаєш?

Сестра моя не вважає моє рішення продати свою квартиру в Україні розумним.

Я їй пояснила, що вирішила залишитися в Італії назавжди, а вона сміється: “Кому ти там потрібна?”. “Де родився, там і пригодився”.

– Ти що і справді вважаєш вже себе італійською синьйорою? Май на увазі – продаш квартиру, то можеш взагалі без житла на старості літ залишитися.

Я вже і не рада, що я їй розповіла про свої плани. Треба було просто приїхати, тихенько зробити свою справу,  і все.

А тепер сестра і сама все псує, і сина мого з невісткою вже підключила, вже і вони в курсі моїх планів, і вони також проти.

Мені 60 років, в Італії я вже 18 років, і за цей час я настільки звикла, що вважаю її своїм другим домом. Хоч я і важко працюю, в основному на фісі, та Рим мені дуже подобається, і клімат мені підходить.

Я давно розлучена, маю дорослого сина, якому купила невелику двокімнатну квартиру. Невістка скаржилася, що хотіла б більшу, але я їй сказала, що на старт я їх забезпечила, а далі нехай самі рухаються.

Нічого робити вони не стали, тому і досі живуть в тій, купленій мною, квартирі. Сподіваються, що я вже багато грошей наскладала, і все зароблене їм віддам, тоді вони і зможуть придбати більше житло. В ідеалі вони мріють про будинок.

Але у мене інші плани. Так, грошей я наскладала, але для себе. Я хочу продати свою квартиру в Україні, яку я дотепер здавала квартирантам, і купити собі житло в Римі, десь недалеко біля моря.

Коли про це почула моя рідна сестра, вона тут же прибігла до мене, щоб не дати мені це зробити. На її думку, це стане моєю великою помилкою.

Напевно, вона теж розраховувала на цю квартиру. Сестра думала, що я собі щось краще куплю, а свою стару квартиру їй віддам.

До речі, з маминою хатою сестра так і зробила – все на себе переписала, бо вважала, що їй потрібніше. Вона завжди мене “багачкою” називала.

Коли не стало нашої мами, я приїхала тоді і все оплатила, і пoхорон, і 40 днів, і пам’ятник дорогий мамі згодом зробила.

Сестра вважала, що так і має бути, адже я за кордоном працюю, тому я багата, а вона завжди любила прибіднятися.

Якусь суму я вже маю наскладану, тепер буду мати гроші за квартиру, і можна вже буде думати про житло в Італії. Якщо всіх цих грошей не вистачить, я візьму ще кредит.

Оксана моя мене в цьому не підтримує, вона вважає, що на старість я захочу додому, а не буде куди повернутися.

Вона каже, щоб я не продавала квартиру, а впустила туди її молодшу дочку з зятем.

Слухати сестру я не стала. Я вже все вирішила, і прямо їй про це і сказала.

Сестра на мене образилася, каже, що я лише про себе думаю, мовляв, інші люди своїм родичам з заробітків грошима допомагають, а я хоч би колись їм 100 євро дала просто так чи на свята.

Зауваження сестри я визнала слушним, тому витягнула з гаманця сто євро і подарувала на дрібні витрати.

Чомусь мені здається, що ні на сестру, ні на сина з невісткою мені сподіватися не варто.

Але хотілося б почути і вашої поради, чи правильно я все роблю?

Хтось вже купував житло в Італії? І чи не пошкодую я потім про це?

Фото ілюстративне.