Мої свекор і свекруха завжди вечаряли разом.

Свекор дуже любив свою дружину. Він підкладав в її бік тарілки кращі шматочки та говорив їй: – Їж, Катруся.Та і не тому тільки можна було зрозуміти, що він любить її.

Моя свекруха була людиною дуже стриманою в почуттях і, як мені здавалося, холодною.

Одного разу я запитала її: – Чому ви вийшли заміж за Олександра Івановича?

Вона відповіла:- Мене по розподілу направили на Далекий Схід, де в селі стояв прикордонний загін. Уваги до мене було занадто багато. І я вирішила, що мені потрібно заміж. А Сашко був гарний, розважливий та серйозний. І з цієї відповіді я зробила висновок, що вона його не кохала.

Моя свекруха дуже багато працювала, вона була директором дитячого будинку. Приходила вона додому дуже пізно. Свекор сидів на ґанку і чекав, він ніколи не вечеряв без неї.

Він був невдоволений тим, що вона так пізно приходила з роботи, він гнівався. Тут у тебе сім’я, діти, а ти все на роботі — так говорив він. Я вважала, що вона не хотіла йти додому, тому що не любила його.

А одного разу вона мені сказала: – Сашко гнівається, що я приходжу пізно. Але, тут є він у наших дітей, та і я приходжу, хоч і пізно. А там діти, сироти, у них нікого немає, я не можу піти від них, — їм усім потрібно помити ніжки та вкласти спати в ліжко. А ще вони хворіють і плачуть. Не можу я від них піти.

І вона завжди приходила пізно, а я вважала, що вона його не любила, а він її дуже любив.

Джерело