Ми почали зустрічатись ще в школі. Тоді ні в нього, ні в мене нічого не було. Разом ми пройшли нелегкий шлях і нам таки вдалось зберегти стосунки.

Почали жити разом ми після інституту, коли знайшли роботу обидвоє. Але жили в його батьків.

Згодом чоловік почав заробляти трохи більше і запропонував мені стати його дружиною. Ми тоді не зволікали і одружились, а за кілька вирішив вирішили, що хочемо маля. І вже за місяць я повідомила Юрі, що ношу під серцем дитину. Чоловік був на сьомому небі від щастя і просто носив мене на руках. Та раділа й уся родина, бо його батьки щиро мені дякували за першого онучка.

Я ще трохи працювала, а потім пішла в декрет. Чоловік добре заробляв, тож на мені тепер була лише дитина й дім. Звісно, й це дуже втомлювало. Матусі зрозуміють, як хочеться вийти погуляти і просто побути в спокої наодинці. А чоловік по буднях на роботі, приходить втомлений і з дитиною не допомагає. Інколи він навіть їздив порозважатись з друзями після роботи на спортивні майданчики чи природу. А я досі не можу просто погуляти без візочка з малим.

Весь дім в побутовому плані лише на мені. Важко з дитиною. Я ж світу майже не бачу… Допомагає Юрко трохи хіба на вихідних. Каже, що няню взяти не можемо, бо нема грошей. В державному садочку немає місць, а на приватний та ж історія з грошима. Навіть одяг ми купляємо за крайньої необхідності і то він постійно критикує, чому це я купую не те, що акційне.

Я ніяк не могла второпати, що діється. Адже він зростає за кар’єрними мірками і, відповідно, зарплатня його збільшується, тільки от проблем в нас не меншає зовсім, радше навпаки. Згодом він зізнався: заощаджує на квартиру. Тоді я навіть зраділа, бо трохи набридло жити з свекром і свекрухою. В нас непогані стосунки, але все ж це не мій дім. І я навіть пофарбувати стіни в нашій з чоловіком кімнаті не можу. Але чоловік ошелешив: він купує квартиру за власні гроші, тому квартиру оформить на свою маму, щоб в разі розлучення вона залишилась йому.

Спитаєте, чи я засмучена? Ну як сказати… Щодня я тут прибираю, бавлю дитину, усім готую їсти, намагаюсь йому догодити і геть усе роблю сама, а він навіть не розуміє цього! Навіть жодного разу не похвалив, не пожалів і не подякував за це все. Хіба я не працюю за власним бажанням? Це ж він казав, що все буде добре і що я маю бути з дитиною, а він про усе подбає. Ось і все? Та мені вдома нічим не легше, ніж йому в офісі і на відпочинку з друзями.

А свекруха що на те все каже… Мовляв, він має рацію. І що частину квартири вони можуть оформити на мене, якщо я дам туди своїх грошей. Я кручусь, як тільки можу.

Джерело