На днях я своїй доньці кажу, мовляв, це ж неправильно так, у тебе одної є цілих дві квартири, в одній ти живеш, другу здаєш в оренду. А ми тут усі разом тіснимося, в маленькій двокімнатній квартирі вчотирьох, а через три місяці дитина у молодих з’явиться, це вже дуже скоро, будемо взагалі вп’ятьох тут жити.

І якби ж то вона сама ці квартири придбала за плату свою – так ні, вони ж їй даром дісталися від її батька. І ми з нею домовлялися раніше про те, що вона одну квартиру братові своєму віддасть і вона була не проти.

Треба ділитися, я вважаю. Вони між собою рідні люди, брат і сестра. Життя довге. Сьогодні Тамара Русланові допоможе, а завтра він їй, якщо прийдеться, адже вони ж рідні люди. І так, вона була згодна раніше, нічого на перекіс мені й не говорила, спокійно ми з нею погодили все.

Але, на жаль, втрутилася її свекруха, щось там почала її вмовляти. Сказала відразу моїй доньці, що в наші дні вже так давно не робиться, не ті часи, складно всім, що Тамара має думати про себе і свою дитину та сім’ю, а не про дорослого брата і його родину, своя сім’я дорожча. Руслану, мовляв, нехай його рідний батько квартиру купить.

А я кажу, а нічого, що батько Руслана Тамару, яка йому нерідна донька, з трьох років ростив, як рідну дитину, і ніколи не ділив дітей на “свого” сина і “чужу” дочку? Годував її, одягав, виховував та заміж разом зі мною віддавав. Я майже умовила доньку віддати її одну квартиру Руслану, але втрутилася свекруха: “Влізла не в свою справу!”

Ще давно я пішла від першого чоловіка з маленькою на той момент дочкою Тамарою. А через рік вийшла заміж вдруге. Перший чоловік був дуже нехорошою людиною, сім’ю в гріш не ставив. Другий був повною його протилежністю, дякую долі. Він у всьому допомагав, дбав, гроші всі віддавав в сім’ю – просто приносив свою зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на проїзд.

А найголовніше -Тамару прийняв, як свою рідну дитину. Грався він з нею завжди, гуляв, на велосипеді навчив кататися, на море возив щороку. Вона від рідного батька не бачила стільки уваги і грошей, скільки від маминого другого чоловіка. І навіть коли у нас з’явився спільний син Руслан, ставлення чоловіка до дочки моєї не змінилося зовсім.

Тамара все своє життя взагалі його вважала своїм рідним батьком, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що у неї, виявляється, раніше інший тато був. Запитала, чому у неї прізвище інше, ну, я і відповіла їй, всю правду тоді довелося розповісти.

Тамара рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік особливо до дочки не навідувався, забув. Аліменти платив від випадку до випадку. А в дев’ятнадцять років Тамара отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири в столиці.

Батька Тамари з свекрами моїми не стало. А вони жили окремо, мали по квартирі, а потім виявилося, що родичів у них крім Тамари більше немає. Ми з чоловіком провели їх трьох за свій рахунок, як годиться. А дочка спадок отримала дві квартири.

Квартири ми з донькою привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в другій Тамара стала жити.

І ми ще тоді з нею відразу ще відразу домовилися – другу квартиру вона потім віддасть братові рідному своєму, коли Руслан підросте. Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа!

Мій другий чоловік он свого часу Тамару з Русланом ніколи не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався з дітьми однаково, як рідні обоє були йому.

“Звичайно, мамо, так і зробимо, як ти радиш!” – запевняла мене донька.

Треба відзначити, моя донька завжди була дівчинкою у нас слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї було законом, та й брата з дитинства любила вона.

У 25 років Тамара вийшла заміж, народила дитину, доньці моїй зараз їй 31 рік. Руслан вже дорослий теж, але квартиру сестра йому так і не віддала – втрутилася її свекруха, мати її чоловіка.

Я дуже сердита на свою сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Мати зятя тепер для мене найгірший ворог –  налаштувала мою доньку проти власної сім’ї та рідного брата.

Я не розумію, яке їй взагалі діло, це лише наші сімейні справи? Яке вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему моїй доньці? Пересварила нашу сім’ю в результаті, ось і все!

Справа в тому, що Тамара якось проговорилася матері чоловіка, що збирається квартиру свою братові віддати.

Свекруха Тамари просто вухам своїм не повірила. Що? Навіть не просто пустить брата в свою квартиру пожити, але переписати на нього нерухомість юридично? З якого дива таке робити, хто вже зараз так робить, дарує житло? Так не робиться взагалі, а тим паче у такий час.

У Тамари, мовляв, з чоловіком вже є своя дитина, і їй треба думати не про брата дорослого, а про сина маленького. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього геть, рідний батько є. Є кому допомогти, нехай і купує йому житло.

Тамара не дуже хотіла те слухати, адже обіцяла нам, та згодом все більше стала сумніватися і згодом таки послухала свекруху. Вирішила – братові нічого не віддасть, це її.

А Руслан тим часом вже й одружитися зібрався. Його дівчина дитину чекає, живуть вони зараз зі мною і батьком, свого житла немає ні у нього, ні в неї. Ось-ось вже народиться дитина, і я рішуче приступила до Тамари з питанням – коли дочка віддасть квартиру своєму рідному братові? Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити.

А Тамара ж дарувати квартиру відмовилася навідріз, і я на них тепер дуже ображена. І на Тамару, але найбільше на сваху свою, яка влізла взагалі не в свою справу.

Лише чоловік мій не знає, чи вчинив правильно, коли утримував ніби й чужу дитину, а міг за ці роки купити квартиру своєму рідному синові. Я тепер не знаю, що й маю робити. А що тут можна вдіяти ще?

Фото ілюстративне.