А якось мій син телефонує мені пару тижнів тому, сказав, що дружина його, невістка моя, вже збирається з декрету виходити, на роботу хоче йти. Нашій внучці десь трішки більше року буде. Ми з чоловіком запитали відразу, а хто з дитятком малим вдома буде сидіти, адже здивувалися такому рішенню.

А він повідомив, що найдуть няню і вона доглядатиме нашу онучку. А зовсім нещодавно ми з чоловіком дізналися, що нянею буде мама моєї невістки Валентини, наша сваха.

Справа в тому, що ми з чоловіком поступилися своєю квартирою синові з невісткою, самі живемо на дачі вже багато часу. А молоді до себе тещу запросили з села – сидіти з дитиною. Чужу людину у нашу ж квартиру, можна сказати.

Наша невістка більшу частину життя прожила зі своєю матір’ю в селі невеличкому. Закінчила медколледж, декілька років попрацювала у себе в регіоні. А потім родичі з боку батька покликали Валентину в столицю, допомогли на роботу влаштуватися за фахом їй. А сваха наша залишилася жити в сільській хатині сама, там у місцевій школі працювала вчителькою.

Валентина влаштувалася в столиці непогано, взяла в оренду квартиру. А згодом, зовсім випадково, вона познайомилася з нашим сином Дмитром, потім вони одружилися.

А вже після весілля ми покликали сина з невісткою жити до себе. Як не дивно, але Валентина не хотіла, каже, ми будемо орендувати житло, молоді повинні жити окремо від своїх батьків, так усім добре буде і суперечок не буде в родині.

Але мені ця ідея не дуже до душі, віддавати шалені гроші ні за що, при цьому сидіти по чужих кутках, жити на пташиних правах, а я ще й онуків хотіла. Це в студентські роки ще можна, а коли з’являється сім’я – та ну, хіба то життя.

Ми тоді з чоловіком якраз порадилися і запропонували їм тоді такий варіант: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру, а ми поки будемо жити на дачі. Тут у нас з батьком нормальний досить таки та упорядкований будинок, ну, дещо доробили потрібно, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно.

Від Києва наша дача розташована недалеко, якщо щось треба, у нас є свій власний автомобіль, за 30 хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчого містечка і всі справи потрібні зробити. На дачі у нас всі зручності, газ, вода, навіть хороший інтернет.

Влітку за містом краса: я доглядаю садок та город, разом з чоловіком упорядковуємо ділянку і будинок, запрошують в гості сина з дружиною. Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно та весело. Вже 4 роки ми так живемо.

Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато. Але, з іншого боку, ми з чоловіком любимо спокій. За містом у нас є все те ж, що і в столиці – телевізор, інтернет, книги. Я в’яжу і вишиваю, чоловік теж щось майструє собі.

Ось тільки з медициною в селищі не дуже, тому в поліклініку при потребі ми пенсіонери теж їдемо в столицю, бо вже не молоді, частенько приходиться відвідувати її. Так якось звикли жити так, хоча іноді незручно було, але вже як є, аби дітям було зручно нашим.

Та ми сподівалися, що вже на старості років додому таки з дачі переберемся, адже як не є, але в квартирі нам на старості краще буде. Тому сина ми попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло. У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто.

Син наш особливо нічого мені не сказав, погодився наче без зайвих слів, вони стали відкладати гроші, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження нашої онучки. Невістка – жінка цілеспрямована: працювала до народження дитини, майже, тепер ось і декрет хоче швидше закінчити, працювати вийти, щоб заробляти гроші.

А тепер з’ясовується цей незрозумілий сюрприз: нянею для нашої внучки приїде друга бабуся з села, моя сваха. І жити вона, виходить, буде в нашій квартирі, поки ми тут на дачі тулимося. Сваха моя звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу до доньки в столицю. А в свою хату вона впустила сім’ю сина своєї куми, нехай платять хоча б якусь невеличку копійку. А сама приїде в столицю, буде няньчити внучку свою. До садочка точно, а там як вийде, може, і довше, якщо діти попросять.

– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював мені син. – Чужу людину брати в няні зараз до неї просто неможна, а тим паче в наш час. Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. Няні з боку за однорічної дитини платити б довелося ого-го! А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло.

Просто дивно виходить: з нами, значить, твоя Валентина не хотіла жити ні дня, навіть ночувати ніколи не запросила, коли ми до вас в гості приїжджали. А проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти мають жити окремо від своїх батьків.

– Ой, мама, ну що ти починаєш таке? – махає рукою син. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація і інший час. Зараз у нас дитина, маленька, саму її не залишиш, часи зараз дуже важкі, потрібно одне одного виручати. Ну вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша. Моя теща її з собою не забере.

Після цих слів я з чоловіком так розчарувалися в своєму синові, що тепер думаємо, можливо, повернутися жити у свою квартиру, діти все одно їх добро не цінують. Ми стільки старалися для них, себе не шкодували, а йому тепер байдуже до нас, вирішують собі, як хочуть, розпоряджаються нашим житлом, як хочуть.

Тепер й не знаю, що робити: попросимо сваху піти з нашої квартири – діти образяться на нас, а залишимося жити тут, щоб їй добре жилося – теж не правильно якось. Ми ж люди теж. Ну як краще зробити в нашій ситуації?

Фото ілюстративне.