Стефа і не думала, що в свої майже 70 років їй ще доведеться робити такий непростий вибір. А подумати і справді було над чим: кому віддати свою хату – рідному синові, який нещодавно повернувся додому, чи зятеві, який за майже 30 років став для неї сином.

Жінка всю ніч не спала, а зранку вийшла на город, і хоч роботи там ще не було, бо сніг лише щойно зійшов, та вона, щоб не чути нарікань сина, просто пішла з хати.

Мала Стефа двоє дітей: старшого сина Валерія і доньку Віру. Валерій першим одружився і пішов з дому, в зяті в сусіднє село. Стефа тоді і справді йому нічого не дала, бо у них з чоловіком така біднота була, що самі ледь виживали. Хата валилася, а не було за що її і відремонтувати.

Валерій теж в добро не потрапив, сім’я дружини також була доволі бідною, але він мав золоті руки, став їздити з іншими чоловіками на заробітки, і згодом вони з дружиною дуже навіть непогано зажили, хату в селі найбільшу, то точно, мали. Але при цьому всьому, батькам Валерій не допомагав, бо мав на них образу, що вони його без нічого з дому пустили.

Тим часом Віра теж вийшла заміж, поїхала в райцентр в технікум вчитися, і привезла звідти нареченого. Петро був круглою сиротою, виріс в дитячому будинку, тому був радий навіть старій хаті, в яку його привела Віра.

Головне, що тепер родина у нього є, а все інше вони разом і пристарають. Петро так горнувся до Стефи, наче до мами рідної, і вона його полюбила дуже. А її чоловік, то взагалі, не інакше, як сином Петра називав.

Разом вони стали відбудовувати дім, але треба було грошей. Якось Стефа попросила свого сина, щоб він взяв і Петра з собою на заробітки, але той відмовив, сказав, що місця немає, хоча, після того взяв свого друга в бригаду.

Петро, все ж, знайшов хлопців, з якими став теж по заробітках їздити, і з часом доробився до того, що разом з тестем вони звели будинок, нічим не гірший, ніж у Валерія.

Син до матері приїжджав рідко, не любив він ці візити. А потім, взагалі – пішов з сім’ї, бо на заробітках знайшов собі молодшу і красивішу. Першій дружині і дітям він залишив все майно, яке пристарав за роки шлюбу, сказав, що собі ще заробить.

Але не так сталося, як гадалося. З молодою пасією він прожив не довго, поки у нього гроші були, а як закінчилися, бо він захворів і втратив роботу, так і дружина йому на двері вказала, залишивши його без нічого.

Валерій не придумав нічого кращого, як повернутися в батьківський дім, бо добре знав, що тепер там замість старої халупи великий, добротний будинок.

Батько уже в кращому світі, сестра недавно на заробітки в Італію поїхала, а мама його, рідного сина, точно з дому не вижене. Стефа була дуже здивована появою сина через стільки років, але з розумінням поставилася до ситуації, і виділила Валерію окрему кімнату.

Петро теж не мав нічого проти, навпаки, думав, що нарешті вони з шурином подружаться. Та дружби у них не вийшло, бо Валерій був дуже вороже налаштований проти Петра. Він щиро вважав, що зять тут ніхто, тому як тільки приїхав, так відразу став наполягати, щоб мама переписала на нього половину будинку.

– Синку, але ж ти добре знаєш, що все, що тут є, куплене за гроші Петра і твоєї сестри. Як же я зараз можу у них частину відділити? – просилася Стефа.

– А мені байдуже, я – твій рідний син, і мені належить як мінімум, половина спадку, – наполягав на своєму Валерій.

Боліло серце матері. Як же тут правильно вчинити, щоб гріха не було?

А що б ви порадили героїні? Як правильно буде вчинити Стефі?

Олеся Біла.

Фото ілюстративне.