Голос у слухавці дзвенів від ледь стримуваного гніву — такий різкий і розлючений, що навіть заглушував рівномірний фоновий гул офісу. Максим машинально притис телефон до вуха і відвернувся від колеги, який кинув на нього зацікавлений погляд. На екрані завис річний звіт — таблиці та графіки раптом перетворилися на набір безглуздих цифр і ліній. Уся реальність зосередилася в телефоні — гарячій, густій, насиченій агресією. — Мамо, що сталося? — запитав він стомлено і тихо. — До мене прийшли подруги! Лідія Марківна, Вірочка! Поважні жінки, не абихто! Я накриваю на стіл, ріжу салати, гаряче в духовці. Подзвонила Юлі, попросила по-людськи: «Приїдь на пів годинки, допоможи, я сама не встигаю». А вона?! Тамара Павлівна зробила паузу — театральну, повну драми. Максим подумки уявив її на кухні в улюбленому святковому фартусі, з телефоном у одній руці і ножем у другій. А в залі — її давні подруги, мов глядачі, мов судді цієї родинної сцени. — Вона заявила, що зайнята! — випалила мати. — Сказала, що я мала б попередити завчасно! Це що взагалі таке? Який тон? Ти уявляєш? Вона мене, твою матір, повчає, мов дитину, просто перед моїми гістьми! Вони сидять і слухають, а вона читає мені нотацію про планування! Максим потер перенісся. Він уже знав цю історію напам’ять. Для матері будь-яке відхилення від її плану — трагедія, а винний завжди хтось інший. Він був упевнений: Юля справді була зайнята. Її робота з дому часто вимагала більше зусиль, ніж його офісна рутина. Але для мами існував лише один графік — її власний. — Мамо, розкажи по порядку. Що саме вона сказала? — По порядку? — в її голосі з’явились металеві нотки образи. — Вона сказала: «Тамаро Павлівно, я зараз не можу, у мене онлайн-конференція. Як закінчу, через три години, одразу приїду». Ось так! Вона ставить свою роботу вище за моє прохання! Я тут бігаю, стараюсь, а вона за комп’ютером сидить! Ти маєш негайно її привезти. Щоб вибачилась. Перед усіма. Це прозвучало як вирок. Не прохання, а наказ. Максим уявив, як кидає все, мчить додому, тягне дружину до матері, де та має вибачатися перед Вірочкою та Лідією Марківною. Думка була настільки абсурдною, що він ледве стримав усмішку. — Я на роботі, мамо. Не можу нікуди їхати. Поговоримо ввечері. — Ввечері?!…

Голос у слухавці дзвенів від ледь стримуваного гніву — такий різкий і розлючений, що навіть заглушував рівномірний фоновий гул офісу. Максим машинально притис телефон до вуха і відвернувся від колеги, […]

admin Різне

— Серветки. Переклади. Голос свекрухи, Тамари Ігорівни, пройняв нерви, наче тупий ніж по склу. Я завмерла, дивлячись на ідеально рівну стопку лляних серветок. — Що з ними не так? — мій голос прозвучав надто тихо, майже нечутно. — Кут. Він задертий на міліметр. Гості подумають, що в нас у домі бардак. Я повільно видихнула, намагаючись приборкати тремтіння в пальцях, і виправила нещасний кутик. Увесь дім гудів від напруги в очікуванні цього вечора. Мій чоловік, Кирило, вже пів години ходив із кутка в куток у кабінеті, репетируючи свою промову. Для його проєкту цей вечір був вирішальним. Тамара Ігорівна підійшла ближче, її пронизливий погляд просканував мою просту темну блузку та спідницю.— Ти ж не збираєшся сидіти за столом у цьому? — Я думала, що… — Думати тут буду я, — відрізала вона. — Одягнеш сукню, яку я залишила на ліжку. І поводься пристойно. Віктор Петрович — людина старої школи. Він цінує скромність і гарне виховання. Я кивнула, не підіймаючи очей. Сукню я бачила. Бежевий безформний мішок, який мав перетворити мене на бліду тінь. Кирило вийшов з кабінету, поправляючи краватку. Він кинув на мене швидкий, винуватий погляд і одразу ж відвів очі. Він завжди так робив, коли мати починала свої атаки. Наче його мовчазне вибачення могло щось змінити. — Мамо, може, не варто? Аліна чудово виглядає. — Чудово для чого? Для походу в магазин? — фиркнула Тамара. — Кириле, на кону твоя кар’єра. Кожна дрібниця має значення. Твоя дружина — це твоє обличчя. І сьогодні воно повинне бути бездоганним. Вона повернулась до мене, і її очі стали двома крижаними крапками. Вона схопила мене за лікоть, її пальці впилися в шкіру.— Запам’ятай, — прошипіла вона так, щоб Кирило не почув. — Увесь вечір ти сидиш і мило посміхаєшся. Ніяких думок, ніяких розповідей про свою роботу в тій вашій бібліотеці. Якщо спитають — відповідаєш коротко. Ти повинна мовчати, жебрачка. Твоє завдання — не зіпсувати синові життя. Зрозуміла? Я смикнула руку, на шкірі лишились червоні плями. Всередині все стиснулося в тугий, розпечений клубок. У цей момент пролунав дзвінок у двері. Обличчя Тамари Ігорівни миттєво змінилося. Воно розцвіло привітною, гостинною усмішкою. Вона поправила піджак і стрімголов кинулася до передпокою. — Йду, йду! Вікторе Петровичу, як ми вам раді! Я залишилася у вітальні, почуваючись порожнім місцем….

— Серветки. Переклади. Голос свекрухи, Тамари Ігорівни, пройняв нерви, наче тупий ніж по склу. Я завмерла, дивлячись на ідеально рівну стопку лляних серветок. — Що з ними не так? — […]

admin Різне

7 побутових звичок, які одразу видають недалеку жінку

Інтелект і виховання людини проявляються не лише в її словах, освіті чи кар’єрі, а й у повсякденних побутових звичках. Недбалість у дрібницях може зіпсувати враження навіть про найкрасивішу й найуспішнішу […]

admin Блоги

Переїхала до чоловіка у 54 роки, щоб не заважати доньці. Чому це стало моєю головною помилкою

Знаєте, що найстрашніше? Не те, що ти опинилася в стосунках, у яких не була щасливою. А те, що протягом довгого часу навіть не усвідомлювала цього. Просто жила, терпіла, шукала виправдання. […]

admin Блоги

Діти просили грошей на іпотеку, а я купила собі шубу: чому мені не соромно бути «поганою матір’ю» у 52 роки

Ця історія потрапила до мене зовсім випадково — мов перелітний птах, що зазирнув у відчинене вікно. Я почула її в черзі до стоматолога, поки ми всі нервово чекали свого прийому. […]

admin Блоги