Автор: admin

Довгий час я намагалася себе переконати, що все добре. Удавала, ніби в моєму житті нічого не змінилося, мов усе, що я підозрювала — просто вигадки, плід уяви. Я відмовлялася вірити, що мій чоловік справді зрадив мені. Ба більше, він виявився у серйозних стосунках з іншою жінкою. Його нова обраниця — особистий помічник на роботі. Вони бачаться щодня… Усі ознаки були очевидні: пізні повернення, новий аромат парфумів, тривалі розмови по телефону за зачиненими дверима, поїздки у «відрядження», яких раніше ніколи не було. Я вмовляла себе, що все це можна якось логічно пояснити. Просто мої страхи, не більше. — А що я тобі маю пояснювати? — різко кинув він, коли я нарешті, не витримавши, запитала прямо про його зв’язок із цією жінкою. — Ти ж усе й так розумієш. І добре, що це нарешті з’ясувалося — я більше не маю причин брехати тобі. Я хочу розлучення. Саме так усе й відбулося. Мене намагалися заспокоїти всі навколо. — Та він тебе не вартий, Олю, — намагалася підтримати мене моя подруга Марина. — Забудь його. Можливо, воно й на краще, що ви розлучаєтесь. Інакше він би остаточно зруйнував тобі життя. — Я одразу зрозуміла, що він гуляка! — обурювалась мама. — Нехай іде куди хоче. Ти знайдеш гідного чоловіка, чесного! — Звісно, це сумно, але це життя, доню! — сказала мені свекруха, коли я зателефонувала їй з новиною. — У вас же немає дітей….

Довгий час я намагалася себе переконати, що все добре. Удавала, ніби в моєму житті нічого не змінилося, мов усе, що я підозрювала — просто вигадки, плід уяви. Я відмовлялася вірити, […]

admin Різне

Чотири речі, про які не варто розповідати навіть близьким

Йдеться не про те, щоб ховатися, брехати чи жити у страху; радше про захист найфундаментальнішої частини нашої сутності — нашого душевного спокою та емоційної стабільності. Деякі речі, через свою вагу […]

admin Блоги

7 духовних ознак жінок, обраних Богом (згідно з вченням Падре Піо)

Багато жінок несуть тягар напруженого життя — важких смутків, дивних інстинктів та нескінченних битв. Вони часто вважають себе пошкодженими, розгубленими або просто «занадто чутливими». Але в християнській духовності, особливо у […]

admin Блоги

Ліка та Микола вийшли з дому своїх друзів, де весело відзначали день народження, й попрямували додому. Надворі давно вже запанував листопад. У тьмяному світлі ліхтарів було видно, як падає сніг. Подекуди легенький вітерець підганяв сніжинки вперед. – Яка краса! – захоплено вигукнула жінка, милуючись вечірнім пейзажем.– Авжеж, – погодився чоловік, обійнявши Ліку. Вони пройшли ще трохи, як раптом дружина зупинилася.– Чуєш? – запитала вона у Миколи.– Чую, дитина плаче, – відповів він, озираючись навколо.– Невже в такий час гуляють із немовлятами? Плач же зовсім грудний, – стурбовано сказала Ліка. – І дитина десь зовсім поряд, тільки не можу зрозуміти, де саме. Зупинившись, подружжя почало озиратися.– Здається, звідти! – нарешті сказав Микола й кинувся в бік міського парку. Там, на лавці, яку вже припорошило снігом, лежав згорток, з якого і лунав плач. – Яка ж крихітна… – тихо мовила Ліка. – Але де її батьки?– Схоже, вони залишили її тут саму, – припустив чоловік. Жінка обережно взяла немовля на руки, і малеча миттєво заспокоїлася.– Маленький чи маленька, хто ж тебе так образив? – з ніжністю сказала Ліка. – Невже такі жорстокі батьки покинули маля на морозі? Невдовзі подружжя дісталося додому. Поклавши дитину на диван, жінка розгорнула її й ахнула: перед ними лежала дівчинка, якій навряд чи виповнився місяць. На ній була зношена сорочечка, а загорнута вона була в байкову ковдру, потерту до дір. – Її треба терміново нагодувати, та й підгузок, напевно, кілька годин тому востаннє міняли, – промовила Ліка зі сльозами в голосі.– Я збігаю, все куплю, – запропонував Микола.– Купи суміш, пляшечку й підгузки, – пояснила дружина, заколисуючи зігріту малечу на руках. Здавалося, вона от-от розплачеться. Минуло п’ятнадцять хвилин, і Микола повернувся з покупками.– Тут одноразові пелюшки, бо інших поки немає, – сказав він, ставлячи пакет перед дружиною.– От і добре, зараз ми тебе перепеленамо і погодуємо, – зраділа Ліка, метушачись біля дитини. Шкіра в дівчинки була вкрита попрілостями. Жінка дбайливо змастила її тільце дитячим…

Ліка та Микола вийшли з дому своїх друзів, де весело відзначали день народження, й попрямували додому. Надворі давно вже запанував листопад. У тьмяному світлі ліхтарів було видно, як падає сніг. […]

admin Різне

Коли Іван повернувся з роботи, мати стояла на балконі й поливала квіти. Нахилившись над підвісними кашпо, вона дбайливо розправляла листя. Її обличчя було осяяне особливим, спокійним світлом.— Мам, ти як бджілка, — Іван зняв піджак, підійшов і обійняв її за плечі. — Знову весь день на ногах?— Та яка ж це робота, — відмахнулася вона з усмішкою. — Душа відпочиває. Поглянь, як усе квітне. Аромат — наче не балкон, а цілий ботанічний сад.Вона засміялася — тихо, по-доброму, як завжди. Іван вдихнув ніжний аромат квітів і мимоволі згадав, як у дитинстві, коли вони жили в комуналці, єдиним «садом» був горщик з каланхое, який постійно скидав листя. З того часу минуло чимало. Тепер мати часто бувала на дачі, яку він подарував їй на ювілей. Невеликий будиночок, зате з великим городом — саджай що хочеш. Навесні — розсада, влітку — теплиці, восени — закрутки. А взимку — чекала весни. Та Іван знав: як би мама не усміхалася, в її очах завжди жила тиха, світла туга. Та, що не зникне, доки не здійсниться її найзаповітніша мрія — побачити того, кого вона чекає все життя. Батько. Він пішов на роботу одного звичайного ранку — і не повернувся. Тоді Івану було всього п’ять. Мама розповідала: того дня він поцілував її в скроню, як завжди, підморгнув синові й сказав: «Будь молодцем». І пішов — не знаючи, що назавжди. Потім були заяви, міліція, пошуки. Родичі й сусіди шепотілися: «Може, пішов», «Має іншу», «Щось сталося». Але мама повторювала одне:— Він би не пішов просто так. Значить, не може повернутись. Ця думка не покидала Івана навіть через тридцять із лишком років. Він був упевнений: батько не міг їх покинути. Просто не міг. Після школи Іван вступив до технічного вишу, хоча в глибині душі мріяв бути журналістом. Але розумів: треба якнайшвидше стати на ноги. Мама працювала…

Коли Іван повернувся з роботи, мати стояла на балконі й поливала квіти. Нахилившись над підвісними кашпо, вона дбайливо розправляла листя. Її обличчя було осяяне особливим, спокійним світлом.— Мам, ти як […]

admin Різне

7 причин, чому жінки не вміють займатися коханням. Чесна стаття для всіх жінок!

Милі дами, особливо ті, що люблять писати в інтернеті проникливі тексти «про стосунки» з позиції найзнаючого знавця, завжди викликають у мене усмішку. Ці прожарені левиці з витонченим мундштуком у тонких […]

admin Блоги

Якщо чоловік більше не любить, він часто говорить ці 10 фраз

Кохання рідко зникає раптово. Але чоловіки, які не відчувають глибокої прихильності, майже завжди видають себе у дрібницях — у словах, інтонаціях, униканні відповідальності та тонкій, але відчутній дистанції. Вони можуть […]

admin Блоги

Олег одружився з Надією навмисне — щоб зробити боляче Марії. Він прагнув довести, що не потерпає після її зради. З Машею вони були разом майже два роки. Любив її до нестями, ладен був і небо прихилити, і все життя підлаштувати під її мрії. Йому здавалося, що справа йде до весілля. Але її постійні ухилення від розмов про шлюб його дратували. — Для чого нам весілля зараз? Я ще інститут не закінчила, а у тебе на фірмі — ні риба ні м’ясо. Ні нормальної машини, ні власного житла. І, чесно кажучи, жити з твоєю сестрою на одній кухні я не хочу. Якби не продав той будинок — жили б собі й не знали проблем, — таку відповідь часто чув від Марії. Олегові було прикро, але визнавав: у словах дівчини була правда. Вони з сестрою Олею мешкали у батьківській квартирі, бізнес тільки починав оживати, а сам він — ще студент останнього курсу. Довелося взяти керування справами на себе, не дочекавшись диплому. Дім продавали за спільною згодою з Олею: важливо було врятувати справу батьків. За пів року накопичилось чимало боргів, а обом ще навчатися. Продаж дав змогу погасити всі зобов’язання, поповнити товарні запаси магазину і навіть залишити трохи грошей про запас. Марія ж вважала, що треба жити сьогоденням, а не чекати на уявне завтра. В її позиції, коли всі турботи на плечах батьків, це звучало легко. А Олег став дорослим миттєво — зобов’язання перед сестрою, бізнес, побут. Він вірив: усе налагодиться — і будинок буде, і машина, і сад. Нічого не віщувало біди. Вони домовились сходити в кіно, і Маша попросила не заїжджати — мовляв, сама доїде. Олег чекав її на зупинці, як раптом побачив, як вона під’їхала на дорогому авто. Вийшла, простягла йому якусь книжку й сказала: — Пробач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, — і повернулась до машини. Олег онімів. Що могло змінитися за…

Олег одружився з Надією навмисне — щоб зробити боляче Марії. Він прагнув довести, що не потерпає після її зради. З Машею вони були разом майже два роки. Любив її до […]

admin Різне

— Ти всього лише коханка. Для нього ти — ніхто. І для нас — також, — сказала свекруха. Хто б міг подумати, що мене виженуть з дитиною на руках… І не хто-небудь, а свекруха. Без крику, без сварки — вона просто зачинила за мною двері та заблокувала мій номер. А я ж була впевнена, що в нас усе по-справжньому. Що чоловік мене любить. Що ми — сім’я… Жіноча інтуїція в мене ніколи не була сильною. Коли подруги казали: «Таню, він тобі бреше», — я відмахувалася. Мовляв, заздрите. У вас самих щастя немає — от і лізете в моє. Іван здавався ідеальним. Гарний, харизматичний, майстровитий. Завжди охайний, приємно пах. Ніколи не грубив, навіть у сварках. Просто мовчки приносив чай і обіймав. З ним я почувалась спокійно. Без тривоги, без цього внутрішнього голосу: «А раптом він не той, за кого себе видає?» Я довірилася. І закохалася. Як дурепа. Одружилися швидко — через пів року після знайомства. Без розмаху — удвох у РАЦСі й вечеря в кафе. Свекруха тоді сказала: — А навіщо ті весілля? Зайва трата грошей. Краще б на ремонт відклали. Я подумала, що це розумно. Що в них просто така сім’я — практичні, стримані. Як же я помилялася… Одразу після весілля Ваня запропонував: — Поживемо трохи з батьками, гаразд? Квартиру поки здамо, гроші підуть на іпотеку. Все для нас. Я погодилася. Я ж вірила, що «нас» — це назавжди. З його батьками ми жили не ідеально, але зносно. Вони були тихі, але холодні. Ніколи не питали, як у мене справи. Не цікавились, як я себе почуваю, коли завагітніла. Все було формально. Вони нічого не забороняли, але й не приймали. — Що ти робиш, Тань? — одного разу спитала свекруха, коли я прасувала пелюшки на дев’ятому місяці. — Готуюсь. Скоро ж пологи, речі малюка краще підготувати завчасно… — А навіщо прасувати? У нас і так усе чисто. Краще б підлогу помила. З тебе мало толку — вдома сидиш, нічого не заробляєш. Я проковтнула образу. Подумала, що це просто гормони, що мені здалося. Що в неї настрій поганий. І нічого не сказала чоловікові. Пологи були важкими. Єва народилася посеред зими, в заметіль. Ваня тоді примчав у пологовий з квітами, світився, як хлопчисько. Я пам’ятаю, як у мене текли сльози — не від болю, а від щастя. А от свекруха навіть не приїхала. Не подзвонила. Потім Ваня сказав: «Ну ви ж у лікарні, навіщо їхати». Я знову виправдала її. Подумала: вона просто сором’язлива, холодна, вже не молода… Яка ж я…

— Ти всього лише коханка. Для нього ти — ніхто. І для нас — також, — сказала свекруха. Хто б міг подумати, що мене виженуть з дитиною на руках… І […]

admin Різне