Історія жінки, яка не любила свого чоловіка

Події

[ad_1]

Вона не лаялася з ним, не скандалила, не чіплялася навіть, – вони не в “хрущовці” жили. Свій будинок біля моря, гроші, всього вдосталь, – чого лаятись?

Чехов має розповідь про жінку, яка не любила свого чоловіка.

Вона не лаялася з ним, не скандалила, не чіплялася навіть, — вони не в «хрущовці» жили. Свій будинок біля моря, гроші, всього вдосталь — чого лаятись?

Але ось не любила. Мріяла про інше. Не про конкретне інше, а просто — про інше. Іншого вона могла б покохати. По-справжньому всім серцем. А жити доводиться із цим, із нелюбимим, який дратує. Не подобається. Бісить навіть.

Чоловік спочатку не розумів, що його не люблять. І все намагався щось покращити, в очі заглядав, обіймав, доглядав… І від цього було ще гірше. А потім він усе зрозумів. Миттєво. І просто сів у човен і сплив у бурхливе море — був шторм.

Просто сів у човник і сплив. Щоб не заважати. Та й жити йому стало нема чого, — навіщо жити, якщо тебе не люблять, тільки терплять, а в душі чекають, щоб ти зник, розчинився, випарувався, провалився крізь землю чи ось — у морі потонув?

Коли човника стало не видно в бурхливих хвилях, дружина раптом закричала: «Воротись!», — вона тільки в ту мить зрозуміла, що любить! Що він їй потрібний! Що поряд була жива, тепла, любляча людина, така хороша, така віддана, гарна, добра… Не фантазія, не ідеал, а жива людина була поруч.
Але човник зник, зник. Разом із чоловіком. І дружина все кричала: «Повернися! Вернися! Я тебе люблю!», — тільки не було кому це почути. Море шуміло, буря вила, шторм. Вона стояла на березі і кричала, гукала.

Ось і вся розповідь. І так часто буває: той, кого не любили і не цінували, спливає одного разу на човні. І можна скільки завгодно кричати та просити повернутися. Чомусь лише після втрати, втрати, догляду люди розуміють, як когось любили.

І добре, якщо повернеться човник. Якщо ще можна докричатись.
Ми самі іноді не знаємо, як сильно ми когось любимо. Не усвідомлюємо, доки не втратимо.
Може, спочатку треба розібратися в собі, а вже потім проганяти когось чи третювати байдужістю чи роздратуванням? Щоб потім не спати, не їсти, не дихати як слід, тільки шепотіти: «Повернися!». Повернися. Побудемо ще разом хоч трохи!

Добре, коли почують та повернуться. Але не завжди буває.

А.В. Кір’янова

[ad_2]