За ці слова одразу беруть заміж

Події

[ad_1]

Сиджу я в кафешці вчора, думаю каву замовити, чи все ж таки чай. І чую за спиною такий діалог:

— А пішли до мене, — каже дівчина іншій дівчині. Їхній столик був зовсім поруч.
— Та ну, у тебе мама вдома та кімната одна, що там робити.
— А нема мамуліка. Все, заміж вийшла! Моя тепер квартира одна живу.
– Офігети! Мамі ж років писають!
— Та я сама офігіла.
— Заробітчанин який знайшовся?
— Ні, нормальний мужику, прийшов до нас прілку лагодити. Мамулик вичитала про якусь акцію. Типу день соціальної допомоги, ну начебто чоловік на годину тільки безкоштовно. Але акція лише один день — піарилися так, мабуть. Ну, вона й залишила заявку. Чекала-чекала, вже півдесятої, а ніхто так і не йде.
— Розлучення таке чи що?
— Я говорю ну че ти як лох, повелася на безкоштовну замануху? А вона — та дорого пральну машинку лагодити, а зайвих грошей немає? А без машинки погано таки. Та ніхто не прийде, кажу, і раптом о десятій майже дзвінок у двері.

– Оу.
– Ну. Чоловік такий намалювався, я за вашою заявкою, показуйте. Мамулик така в сум’ятті: так пізно начебто, а він каже, дуже багато замовлень, вибачте, охочих отримати безкоштовний сервіс дуже багато виявилося. Але я вже всі адреси, об’їхав, ви останні в мене. А вона, прикинь, зітхнула і каже, та ви ж як втомилися, не треба машинку — відпочиньте хоч на нас.
– Просто так і сказала?
– Ну! Він мовчки так уважно подивився на неї, а вона нічого, мовчить теж, дивиться через окуляри. Він такий кивнув “усього доброго” – і в двері. Не, ну зрозуміло, кому полювання за безкоштовно орати, тим паче так пізно? Ну мамулик повздихала.

Але, каже, на майстрі вже, мовляв, обличчя не було від утоми. Та й ось. Прикинь, другого дня повертаюся після чотирьох пар, а на кухні картина — машинка стирає, на столі якісь білі дзвіночки у вазі. Ну знаєш, такі великі, ще назва смішна?

– Лізіантус?
– Так, точно, лізіантуси. І мужик цей учорашній біля вікна стоїть, надвір наш дивиться, хоч і дивитися там нема на що. А мамулик із кімнати мені тихенько: «Варю, я збираюся, ми в кіно йдемо. Котлети в духовці, гречачи в каструльці».

Ну я така – покерфейс, мовляв все шляхом мамуль, давай поки. Ну, загалом зателефонувала мені ввечері, каже пізно їхати, залишуся ночувати у Валерія Михалича. Ну і другого дня вони разом намалювалися — речі збирати мамуліни. І переїхала вона до нього — у нього велика квартира, дружина померла, діти-онуки в Канаді. На весілля не приїжджали, звичайно, вони скромно розписалися. Так, скайпом привітали.

А я сама живу тепер. Мамулик ще й грошей підкидає, каже «Валерій Михалич сказав, нехай дівчинка вчиться спокійно, репетиторство завжди встигне». Тож давай, доїдай свій еклер, і пішли у гості.

— Чогось торкнуло прямо, слухай…. треба запам’ятати чи слова, які відразу заміж беруть.
— Запам’ятай, ага. Та дивись не переплутай.

Вони пішли, я встала і побрела до стійки за кавою — стало зрозуміло, що не можна сидіти в кафетерії нічого не купивши.

У голові крутилися рядки чийогось «пиріжка» або як там називається нинішній мережевий дзен:

коли кохання почне кінчатися
утилізуйте її
вийдуть прості речі
секс голод спрага сон їжа

Так, любов до людей треба утилізувати у прості речі. Вони неруйнівні як елементи.
Тоді є шанс, що вчасно скажеш слова за які відразу заміж беруть.
Або слова, за які одразу заміж ідуть.

Це такий умовний, звісно, ​​метафоричний «заміж» — комплекс того потрібного, що тобі може зробити лише хтось інший.

І він зробить, якщо спрацює твій код.

[ad_2]