Глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким,важко жити,бо всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували та наговорювали

Новини

Вечоріло. Накрапав неприємний мокрий чи то дощ, чи то сніг з дощем.

«Скоріше б додому дістатися, в теплу квартиру», – думала Ліза, відчуваючи, як холонуть від пронизливого вітру руки. Рукавички забула на роботі, повертатись не хотіла, а важка сумка врізалася в долоню.

Нарешті під’їхала маршрутка, загальмувала якраз так, що двері відчинились перед нею. Раптом дівчину ззаду хтось штовхнув, і вона ковзнула прямо під колеса. Сумка з продуктами відлетіла у бік, а байдужі пасажири замість того, щоб допомогти їй піднятися, полізли вперед, переступаючи через неї. Намагалась встати, але безуспішно. Молодий чоловік допоміг їй підвестися, бережно підтримуючи за лікоть.

За матеріалами – “Є”.

– Сумка, сумка, – благаючим голосом прошепотіла Ліза, – будь ласка… Чоловік спритно нахилився, знайшов сумку і, не відпускаючи її руки, зайшов з нею в мікроавтобус.

– Дозвольте я потримаю ваші речі, – приязно усміхнувся незнайомець. – Не бійтеся, не вкраду…

– А я і не боюся, – вдячно відповіла.

Вони мовчки їхали в маршрутці, пропускаючи на зупинках пасажирів. Ліза з-під лоба кидала короткі погляди на свого рятівника, він – на неї.

Коли їхні очі зустрічались на мить, молоді люди ніяковіли і зосереджено старались дивитися у вікно.

Вона не могла добре його розгледіти – в салоні було напівтемно.

– Мені зараз виходити, дуже дякую за допомогу, – щиро усміхнувшись, хотіла забрати свою сумку.

– Не хвилюйтесь, я теж виходжу…

Її це злякало. Раптом він почне чіплятися. А вона дуже втомилась на добовому чергуванні в лікарні, вдома чекала мама, так що їй було, так би мовити, зараз не до знайомств. Незнайомець нічого не казав, допоміг вийти і мовчки прокрокував поряд до самого її будинку. При світі вуличних ліхтарів Ліза крадькома намагалась розгледіти юнака. Нічого особливого – чорне волосся, ніс з горбинкою, тонкі губи. Очі не роздивилася, але в загальному про себе відзначила, що він досить симпатичний. А ще дуже пасувала йому військова форма…

Тоді вони і познайомились. Олег, так звали хлопця, був сиротою. Після інтернату вступив до військового училища, мріяв про сім’ю, домашній затишок. Молоді люди почали зустрічатись – Олег сподобався Лізиній рідні: спокійний, розумний, надійний. А весною, коли буйним цвітом природа огорнула землю, вони одружились.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже