Ваші діти – не діти вам. Так руйнуються долі! Ось чому не варто жuти тількu заради дітей.

Новини

Цю сім’ю знаю давно.

Періодично перетинаємося в цирку, взуттєвому магазині, концерт-холі. Вони одружилися студентами з великої любові. Ось тільки цілі виявилися різними. Хлопець мріяв про кар’єру, вона – про дітей.

Наші діти нам не належать
Тому кожен зайнявся своєю справою: чоловік мотався в Польщу за тканинами й торгував на ринку в відділі штор, а вона виховувала дочку. Потім чоловік зміцнів, осмілів, розжився на магазин, який згодом “виріс” у двоповерховий салон, а дружина привчила дитину до горщика, пояснювала, що таке «праворуч-ліворуч» і «синій-червоний». Супроводжувала в школу і на десяток гуртків.

Незабаром дівчинку відправили до Англії, і утворилася порожнеча у материнській душі. Жінка відчула себе непотрібною і в 35 народила другого малюка. Через рік хлопчик відправиться на навчання в місто великого яблука, а їй стукне п’ятдесят. Третього вже не народиш, у чоловіка – мережа салонів по Україні, а у неї нічого. Тільки шкільні малюнки та спогади.

Наші діти нам не належать. Вони прийшли пообідати, випити кілька цистерн молока, зносити сто пар взуття, розбити не один сервіз, вирости зі штанів, відростити бороду, дорости до бюстгальтера, баса, повноліття. Навчити нас фотошопу і спілкуванню в Telegram. Пекти печиво «Губка Боб». Тримати слово і стримувати крик. Дотримуватися спокою і дистанції. Ладнати з чоловіком, свекрухою і котом.

Переконавшись, що уроки вивчені напам’ять, вони йдуть, а ми залишаємося. Посивілі, з відчуттям, що прийшла пора зрілості, осиротілі. Звичайно, спадкоємці ще не один раз забіжать до нас на чай, привітати маму з іменинами, а тата з Днем батька, але не залишаться назавжди.

Ось чому небезпечно розчинятися в них без залишку. Закривати з їх допомогою пролом у стосунках з чоловіком. Заповнювати підгузками або дитячими гуртками власні порожнечі. Народжувати, щоб нарешті відпочити від обридлої роботи й побути в декреті. Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому паралельно має йти отримання другої вищої, відкриття квіткового бутика, подорожі по Африці та дослідження впливу місяця на живі організми.

Одного разу, бувши вагітною, я побачила дивний сон. Переді мною сиділа моя дочка і говорила приблизно наступне: «Не зростайся зі мною, бо все одно відірвуся. Я вибрала твоє тіло, щоб увійти у світ, а вас, як пару, щоб отримати базу і старт. Своєю чергою зобов’язуюся допомогти піднятися над собою. Над суєтою. Над землею”. Жорстко? Можливо. Зате чесно.

Проблеми батьків і дітей
Вона рано вийшла заміж, ледь закінчивши училище.

Народила одну дитину, а через рік другу. Часу на кар’єру, власні захоплення та хобі просто не залишалося. Весь час в готуванні, пранні, прибиранні … І не сказати, що їй це не подобалося або що сім’я була нещасна. Синочки росли здоровими та радісними, адже мама дбала про них. Вони стали для неї сенсом життя.

Ось тільки прийшов той момент, коли діти виросли. Один поїхав вчитися в іншу країну, а інший вирішив будувати свою власну сім’ю і переїхав жити з дівчиною на окрему квартиру. І в цей самий момент її життя неначе закінчилося. Адже у неї більше нічого не залишилося. Підсумок: вона самотня, розбита і життя її стало порожнім, а в серці дітей живе постійне почуття провини за її самотність.

Трошки інша історія. Вона завагітніла від чоловіка, якому вони були не потрібні та вирішила виростити цю дитину для себе. Хлопчик був завжди оточений турботою і любов’ю. Мама сама тягла все на собі, намагаючись забезпечити синові прекрасне життя, забувши про себе, про своє особисте життя і мрії.

Їй вдалося, він виріс успішним хлопчиком, ось тільки з почуттям неоплатного боргу. Підсумок: йому 50, він не одружений і не завів дітей, все ще живе з мамою, намагаючись сплатити свій борг. Ось тільки не вийде.

І ще одна. Її життя не особливо склалася: кар’єра не пішла в гору (хоча вона і не особливо прагнула), принц їй не зустрівся і дітки, відповідно, не з’явилися. А цифра в паспорті вже наближалася до 40. Ось і вирішила вона завести дитину, щоб хоч щось у неї в житті було. Ручками своєї дитини вона хотіла реалізувати всі плани, які не змогла сама втілити в життя.

Їй так хотілося стати піаністкою, але її власна мати заборонила їй це. Ось вона з ранніх років відвела дитину в музичну школу і чекала, коли ж він дістане їй зірочку з неба. Ось тільки дитині не подобалося піаніно, він його зненавидів всією душею.

Але заперечити мамі було не можна. Адже «мама ж на тебе все життя поклала» і цим аргументувалось все. Підсумок, «зірочку з неба» дитина так і не дістала, а скоріше навпаки, став інфантильним дорослим без будь-яких амбіцій. Зате на піаніно грати вміє.

Скільки таких історій? Скільки разів батьки жертвували своїм життям заради дітей, заради їхнього світлого майбутнього, а робили тільки гірше і собі, і дітям? Та навіть не злічити, їх мільйони. А все через те, що батьки роблять дітей – сенсом усього життя. Ось тільки це абсолютно неправильно …

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже