«Бабуню! 3aбepи мене! 3aбepи мене будь ласка! Я нe м0жy! Я хочу хоча б раз виспатися. Я так давно не спала нормально. Будь ласка, бабуню…»

Вечір. Я сиділа та пила чай з солодкими пампушками, які нещодавно приготувала. Роздалася мелодія телефоні. То старша онука телефонувала. Я була рада, що Януся телефонує. Вона розумна та цікава дівчинка і звісно ж я люблю як онуку. Всіх онуків люблю, але з Яною дуже цікаво розмовляти. Та й вона єдина, хто телефонує мені регулярно. Інші онуки просто на свята вітають та й усе.

Цього разу в нас була не звичайна розмова. Ми не довго розмовляли так, як зазвичай. Вона благала мене забрати її від батьків. Молила дозволити жити зі мною. Я одразу розпереживалася та запитала що сталося.

Щоб ви краще розуміли ситуації в сім’ї мого сина та невістки і чому онука так хоче втекти з дому, слід зробити ремарку на те, що Януся – найстарша донька в їхній сім’ї. А дітей в цілому в мого сина семеро. І так як вона найстарша, то була малим замість мами. Найменші діти так її і звали – мама Яна.

Реклама


По-факту, вона виховувала та доглядала дітей, яких не народжувала, не хотіла і не була готова до відповідальності. Звісно ж не хотіла і не була готова, їй всього то скоро шістнадцять виповниться. Які діти і думки про них? Вона не прожила своє дитинство як дитина. Дитинство для Янусі закінчилося рано, бо лягла на її плечі відповідальність за молодших.

А при цьому всьому, вона має ще й добре вчитися та бути хорошою та правильною дівчинкою. І звісно ж для такої юної дівчинки це дуже важке завдання. Вона мучиться та страждає. Вона вже, як виявилося пробувала просити в матері, щоб та зменшила навантаження на Яну, бо вона не встигає і часто навіть не спить та не харчується нормально. Але мати сказала, що якщо Яна перестане виконувати всю ту роботу, що й зазвичай, то потрапить до дитячого будинку.

Яна продовжила все робити, але сьогодні ввечері не витримала та почала ридати в телефон, коли говорила зі мною.

-Бабуню! Забери мене! Забери мене будь ласка! Я не можу! Я хочу хоча б раз виспатися. Я так давно не спала нормально. Будь ласка, бабуню… – плакала Яна.

Я була здивована всім цим словам. Чому вона мовчала? Я звісно знала, що в неї багато роботи з дітьми та навчанням, але не очікувала таких ультиматумів онуці від невістки. Хоча певно Яна не хотіла виставляти маму в поганому світлі.

В цей вечір була ще субота. Тому я, надіялася, що сусід дома. Слава богу він не поїхав нікуди. Звісно тоді вже була майже ніч, тому сповна логічно, що чоловік був сонний і не дуже задоволений, що його розбудили. В нього був автомобіль, тому я й пішла до нього.

Ледве пояснивши сонному сусіду суть справи ми вирушили в дорогу. Поки ми їхали я розповіла сусіду про всю суть, що і чому. Я бачила як він злиться і був стовідсотково налаштований точно забрати Янусю і не відступати.

Доїхали. Виявилося, що крім дітей в будинку не було нікого. Батьки пішла на роботу в нічну зміну. Я побачила Яну у вікні та помахала їй. Вона відповіла тим самим. А ще показала книжечку, яку читала для менших дітей, щоб ті заснули.

Впустивши нас Яна ледь стримувала сльози та голос, щоб не розридатися. Вона в цілому могла це зробити, але тоді б вона розбудила малих.

-Йдемо не кухню, там нас діти не чутимуть. – тихо прошепотіла онука.

Вже в кухні вона сіла на стілець і я побачила, що вона всі тремтить.

-Сонечко, Янусю, все буде добре, я заберу тебе звідси. Не трусися так… – заспокоювала я онуку.

-Знову…

-Що знову? – не зрозуміла я, а потім до мене дійшло, що може означати це її «знову». – Та ну! Вона що, серйозно?! – вже не стримувала я себе.

-Тихіше, бабуню, розбудиш малих. – прошепотіла Яна. – Мама знову вагітна. І каже, що я муситиму за тим дитям глядіти. Та не просто, як за іншими. А з пелюшок: вставати по-ночах, купати, годувати, перевдягати. Загалом все, що вона раніше робила, поки дітям не виповниться півтори року, тепер хоче покласти всі ці обов’язки на мене.

-Ненормальна жінка! Чесне слово! – обурилася я та міцно обійняла свою любу онуку. Невістка певно з дубу впала прямо на голову. Яні вступати до ВУЗу треба, готуватися до екзаменів потрібно. А вона таке витворяє. Нащо ж тоді стільки дітей народжувати, якщо не справляєшся з ними? Щоб потім бідна дитина виховувала інших дітей? Так вона ж після цього всього сама дітей не захоче.

Ми вирішили почекати поки син та невістка прийдуть додому. Не могли ж ми залишити без нагляду дітей самих. Хоча так хотілося просто тихенько забрати онуку, поїхати та сховати її від такої матері. Але б почали шукати Яну, та й маленьких не можна залишати без нагляду. Так ще й невістка виявилося ховає паспорт Яни, щоб вона часом не поїхала від неї і в ВУЗ не вступила. Тому найкращим рішенням було переночувати. Полягали спати іншими словами. А на ранок син та невістка повернулися.

Довго тривала її істерика та крики. Але все таки з часом певно втомилася сваритися і вислухала, що я кажу. Довелося трохи пригрозити їй службою опіки і так далі, але з часом відійшовши та охолонувши невістка таки відпустила Яну та віддала її паспорт і всі її документи.

Зараз ми щасливо та спокійно живемо. Яна нарешті може відіспатися та прожити нормальне підліткове життя не тривожачись за дітей і всі ті проблеми виховання. Яна щаслива, що змогла покинути дім, де її не люблять, а використовують лише як робочу силу.

Я щаслива, що змогла зробити кращим життя власної онуки.

Реклама