Настя була єдиною пізньою дитиною, тому на всі різдвяні свята завжди їхала до батьків у село. Та ця поїздка в село стала для дівчини особливою

Поїздка до батьків обернулася щастям…

Коли Настя приєдналася до колег, вечірка була саме в розпалі. Захмелілі співробітники, гучна музика, безглузді розмови – все це дратувало її і, хоч тільки-но прийшла, виникало бажання якнайшвидше втекти звідси. За матеріалами “Наш День”

“Сусідка його друга”. Автор Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК.

Посидівши за столиком ще якихось десять-п’ятнадцять хвилин, дівчина вирішила непомітно зникнути, піти, як мовиться, по-англійськи – не прощаючись.

У той день усе йшло шкереберть. Зранку кава збігла на плитку, потім, зібравшись на корпоративну передноворічну вечірку, вже з вулиці повернулась додому, згадавши про невимкнену праску. Вдома, перечепившись через кота, порвала нові колготки. Вже й не думала їхати, та коліжанка Таня все надзвонювала й надзвонювала: «Де ти? Довго ще? Тут так весело!»

Зібралась таки. Приїхала. Та ніякої радості з того не отримала.

– Краще б я вдома сиділа, – подумала Настя.

Настя вибігла з ресторану і почала вголос лаяти себе.

Від важливого монологу її вивів веселий і безтурботний сміх хлопця, що, очевидно, чекав на ту ж маршрутку, що і вона.

– Не думав, що дівчата такі самокритичні, – весело розпочав він розмову.

Настя знітилася. У такому пориві гніву та люті й забула, що вона тут – не одна. Але, здається, усім людям, що стояли поряд, було байдуже до неї. Ніхто не звернув на неї уваги, окрім цього молодика. Всі інші жили у світі своїх переживань, планів і думок.

Настя не мала ані найменшого бажання підтримувати розмову з незнайомцем. Тим паче, що якраз під’їхала маршрутка. Вона пройшла до кінця салону маршрутного таксі, а хлопець, пропускаючи вперед усіх жінок, дітей, а також нахабних чоловіків, ледь вмістившись, стояв біля самісіньких дверей.

День невдач і поганого настрою добігав до завершення. Настя не шкодувала, що втекла з вечірки. І нахабному співробітнику, який постійно напідпитку чіплявся до неї, також дісталось по заслузі. Настя приготувала для себе вечерю, заварила міцного чаю і, смачно поївши, пішла додивлятися улюблений фільм. Завтра їй рано вставати, бо їде на всі різдвяні свята до батьків у село. Її сумка вже декілька днів як спакована і чекає на мандрівку.

Зранку Настя, добре переконавшись, що нічого не залишила в розетці, вимкнула конфорки у плиті і перекрила воду, відправилася на автовокзал. Зручно вмостившись у кріслі автобуса, незчулася, як задрімала.

– Біля вас не зайнято? – перервав її дрімоту запитанням незнайомець.

– Ні, сідайте, – відповіла.

Тільки-но він посміхнувся, Настя побачила у цьому чоловікові вчорашнього незнайомця, якого так розвеселив її монолог. Він, схоже, також упізнав дівчину. Його лагідна і приязна усмішка заохочувала до спілкування. Тим паче, що їхати їм ще довго.

Розговорились. Виявилося, що їдуть вони до одного села: Настя – до батьків, а її новий знайомий Артем – до друга і однокурсника, до речі, Настиного сусіда.

Приїхали до села вже надвечір. Артем доніс Настину сумку аж до її хвіртки. На тому й попрощалися.

Друг не зустрів Артема, бо захворіла його бабуся, тож поїхав до райцентру по ліки. Коли повернувся, то Артем вже чаював із його дідусем.

– Вибач, друже, не зміг тебе зустріти, – ще з порога мовив Тарас, Настин сусід.

– Та, нічого. Мені дорогу показала ваша сусідка Настя, – із загадковим поглядом повідомив друг. – Розкажи мені про неї. Яка вона?

Тарас розповідав, що Настя навчається заочно і заодно працює, допомагає стареньким батькам, у яких вона – єдина пізня дитина. Настя є однолітком Тараса й Артема.

Артем довго не міг заснути тієї ночі. Щось таємниче і незвичайне крилося у новій знайомій, яка заполонила всі його думки.

– Тарасе, запросімо сьогодні Настю з нами зустрічати Новий рік, – запропонував вранці Артем другові.

– Добре, але телефонуватимеш ти, – підморгнув Тарас. – Записуй її номер мобільного.

Артем запам’ятав цей номер з першого разу. Він дуже хвилювався, перш ніж зателефонувати, так, наче від цієї розмови залежить його подальша доля. Та, врешті, наважився.

– Я не проти, тільки допоможу батькам по господарству, – пролунало на тому кінці дроту.

– І я допоможу, – вдягаючи нашвидкоруч теплий одяг, вже вимкнувши телефон, радше сам до себе сказав хлопець. Він не міг нічого пояснити, та відчував, що ця дівчина займе важливе місце в його житті. Бо його серце, здається, вона вже заполонила…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Джерело