В той день я лиш дізналася, що внуки мої обоє занедужали, на жаль. Сьогодні з ранку знову їм недобре. Донечка моя два дні вже не спить, не їсть там, з ними сидить, самій їй не просто у такі часи. Як я її розумію. Але і мені до них ніяк зараз, адже сама не хочу занедужати.

Я довго думала, а сьогодні дочці своїй телефоную, кажу – ну нехай зять Андрій до мене заїде після роботи, я котлеток на пару приготую, пирогів напечу вам свіженьких, консервації якоїсь передам, щоб тобі не готувати хоча б, щоб ви мали що їсти.

А Світлана мені відповіла, що її чоловік додому ввечері після роботи не приїде сьогодні, він поїде на дачу до мами своєї. От щоб мені тут хто не говорив тут зараз не кажи, а я такого геть зрозуміти не можу.

У дочки моєї і її чоловіка Андрія є двоє дітей – доньки двох та чотирьох років. Вони звичайнісінька сім’я, не гірше і не краще за багатьох. Проте Андрій мені взагалі зовсім не подобається. Заробляє він дуже мало грошей, жити теж він прийшов в квартиру Світлани, адже свого даху над головою не мав, з дітьми допомагає тільки тоді, коли донька моя бере дитину і приносить прямо до нього та залишає їх в кімнаті на якусь годинку, вдома теж він взагалі нічого не робить, адже переконаний, що на роботі наробляється і годує сім’ю.

Йому треба постійно ставити якісь завдання, нагадувати і контролювати, щоб він хоч щось зробив, адже завжди говорить, що щось забувся. І навіть в такому випадку йому вдається відкласти на завтра, а завтра і не згадає про те, що його просили сьогодні.

На роботі зять теж особливо не перепрацьовує – працює Андрій в звичайному офісі на п’ятиденці, від дзвінка до дзвінка, без будь яких перепрацювань. Додаткових завдань, як інші працівники на фірмі, ніколи не бере, щоб не перенавантажуватися.

Зарплату отримує Андрій досить невелику, але міняти нічого абсолютно не планує. Грошей цих, звичайно, сім’ї не вистачає, і Світлані доводиться шукати підробіток – писати тексти, переводити, займаючись цим ночами і коли діти сплять.

Я взагалі не розумію, навіщо їй такий чоловік! Вона сама прекрасно справляється і з дітьми, і з побутом, і з усіма проблемами без Андрія, можна сказати. До чого ще їй тоді чоловік, коли він постійно сидить вдома на дивані?

При цьому саму Світлану як не дивно, все це прекрасно влаштовує, і вона постійно захищає його від різних претензій з мого боку.

– Як це «після роботи він додому не їде»? – запитала я доньку. – А твій чоловік взагалі в курсі, що у нього діти так себе почувають? Яка може бути зараз дача десь там далеко від дому у мами? Він же доросла людина. Невже не розуміє, що тут головне?

– Мамо, не потрібно такого говорити, все у нас добре, з дітьми я впораюся сама, нічого не станеться, недуги минуться, – виправдовується Світлана. – Не в перший раз у нас таке. Лікар був вчора і позавчора, зробив призначення, все вже, що потрібно, ми купили.

Я не розумію просто, як так може чинити батько. В такий момент їхати на якусь дачу до мами, бо їй там шматок городу потрібно скопати, коли вдома діти занедужали і дружина також, якось не зовсім добре.

Сваха моя дуже любить свою дачу. З квітня по жовтень вона живе за містом: поливає все, підгортає в сезон, збирає і консервує урожай. Звичайно, самотній жінці під 73 роки справлятися одній на дачі буває важко, і сваха раз у раз викликає до себе свого сина. І той завжди все кидає негайно летить на допомогу в свій вихідний, і не лише, кинувши сім’ю.

Світлана на дачу до свекрухи не їздить – для дітей там немає умов ніяких зовсім, та й відносини, прямо сказати, у них не найкращі. Але, коли свекруха збирає урожай, то постійно ділиться з Світланою, все їй передає, що вирощує на городі. Ще й консервацію готує їй. Хоч з невісткою не дуже ладнає, але розуміє, що там і син і онуки її, тому для них вона, правда, дуже старається.

Але хіба зять правий, що постійно летить до матері, бо їй важко на городі самій? У нього ж діти і дружина вдома занедужала.

Та донька моя каже, що в неї все добре і просить не лізти в її сім’ю, самі якось розберуться. Але яка мати буде мовчати такому? Хіба це правильно робить зять?

Фото ілюстративне.