За сусіднім столиком пролунав сплеск реготу і Тома перевела погляд на жінок, що сміються. Ймовірно, це були подруги, що вибралися з дітьми перекусити і обмінятися новинами. – Ну ти уявляєш, – говорила одна одній, – Це треба було бачити, Тань!

Звичайно, мама ображалася. Та й зараз ображається, мовляв, як так рідній матері не сказати і в кого ти у нас така, все кліщами з тебе тягнути треба. Але Тома відчувала себе в безпеці тільки коли знала – її секрети і важливі життєві події не стануть миттєво відомі тим, кому вони не призначені.

Томі дуже хотілося підійти до жінки, що так відверто сміється над секретом доньки, і сказати їй про те, що саме зараз, в цю хвилину, вона втрачає свою відкриту дівчинку, саме зараз вона будує між ними стіну, за якою дуже скоро залишиться одна. Без одкровень доньки, без новин, без її довіри.

Але пам’ятаючи про те, що поради хороші тоді, коли їх запитують, Тома допила молочний коктейль і мовчки вийшла з піцерії. Вона йшла, підставляючи палаючі щоки холодному вітру, і думала, що дівчинка з піцерії обов’язково навчиться. Навчиться згодом тримати свої секрети при собі. Життя дуже хороший вчитель.

Автор: Ольга Oдаренко.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>