Донечко моя, ти кріпись. Ти маєш витримати все. Твій синочок пoмeр, а чоловік одружився поки ти була в Італії: “А Ромео твій де?” Історія української заробітчанки, від якої хчоеться плакати ….

– Ви мені не допоможете? Мені потрібен годинник для товариша, але ніяк не можу підібрати такий, як треба.

– З радістю! – усміхнулася Світлана.

Вона почала пропонувати усі годинники, які були в її магазині, але клієнт заперечно хитав головою. Світлана очей з нього не зводила: „Така усмішка, така зачіска, такі руки доглянуті… А зріст який! А костюм!”

– Добре, дякую. Шкода. Дуже шкода, – і попрямував до виходу.

– Зачекайте! – мало не кричала Світлана. – Я вам допоможу. Моя подруга теж має магазин. Я подивлюсь у неї. Що б ви хотіли?

– Якби був годинник марки „Тіссот”, я узяв би, – тихо сказав він.

Увечері Світлана бігла до подруги. Такого годинника у неї не було, але вона знала, де є. Через годину Світлана тримала його в руках.

– Я беру. Скільки?

Заплативши гарні гроші, вона, щаслива, пішла. Наступного дня, мило привітавшись, зайшов клієнт і з усмішкою вимовив:

– Є надія?

– Я його маю! – усміхнулась у відповідь Світлана.

– Скільки? – тримаючи годинник у руках, спитав.

– Я вам його дарую, – вирвалось у неї.

– Мене звати Святослав. Чи можу запросити вас на вечерю до ресторану з гарною музикою?

Вечір минув чудово. Світлана вже по вуха була закохана у Святослава. А через тиждень він переїхав до неї.

Батько запитав у доньки:

– Скільки часу ви знайомі?

– Татусю! Я щаслива, ми створені одне для одного! Я без нього не житиму!

– Що ти про нього знаєш? Де працює?

– Таточку, у нього власна фірма.

– Де та фірма? Як називається? – не здавався батько.

– Татусю, я тобі розповім пізніше.

Три тижні молодята жили як у сні. Світлана зняла в банку заощадження, і вони придбали нову машину.

Святослав пояснив, що власну він подарував братові, а той повіз дружину з дітьми до моря. Світланин батько пішов жити до своєї сестри – так йому не подобався новий зять.

Одного дня Святослав захворів й залишився вдома. Увечері, повертаючись із магазину, Світлана не побачила біля під’їзду машини. „Куди ж він, хворий, поїхав? Та ще й без мене…” – гадала вона. Увійшла у квартиру й охнула: усе було перекинуто, а речі Святослава зникли разом з її речами. Не було золотих прикрас, відеомагнітофона, дублянок, фотоапарата, телевізора і ще багатьох речей. Навіть ковбаса й ікра з холодильника зникли.

У поліції Світланину заяву прийняли, обіцяли знайти злодія. Подруги питали: „Де ж твій Ромео?”. Батько сердився, кричав і пішов знову до сестри. А Світлана плакала й не знала, що робити.

…„Італія, Італія, сонячна країна”, – горлав хтось на вулиці.

Світлана затулила вуха, крізь сльози рвала на собі волосся, життя малювало їй гірку долю.

Олена Юзвяк

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>