В Закарпатті наречена зникла у день свого весілля. Молодий кuдався, як звiр, по двору, бігав по сусідах. А люди продовжували гуляти та веселитися, стpaшної пpавди не знав нiхто ….

А ввечері лягає вона спати до Степана, дивиться, а на її боці ота дівчина вже лежить. Волосся у неї довге, русяве, а обличчя знову не видно.

Ганна довго ходить по кімнаті, вдає, ніби має багато роботи. Боїться в ліжко навіть заглянути. Але, коли чоловік засинає, дівчини вона вже не бачить. Проте й Петро починає нервувати, сердитися на неї. Чому це вона не хоче з ним ліжко ділити, може, в її серці хтось інший поселився?

А Ганна вже геть змучилася таким життям.

І ось одного разу вже стемніло, чоловік мав повернутися з поля. А та дівчина знову в хаті. Ганна несамовито закричала. Злякалася, що та істота їй може великого зла накоїти, а захистити її нікому.

Але замість погроз почула вона тихий приглушений плач. Та дівчина справді плакала, і великий біль чувся у тих звуках.

– Чим я можу тобі допомогти? Прости мені! – впала на коліна Олена, навіть забуваючи, що говорить, найімовірніше, зовсім не з реальною людиною, а з чимсь незбагненним.

– Я люблю твого Петра! – сказала жінка, але так і не повернулася до неї. – Але я його сестра рідна.

Як це, сестра?

– Його батько зраджував матері. І ходив тихцем до моєї. І ось я його сестра. Кpoв усе ж чує рідну кpoв, хоче бути до неї ближчою, завжди бути поруч, захищати. Але то великий гріх. А ти вже через сім днів носитимеш дитя під серцем, – згодом сумно сказала ця незнайома гостя.

– Назви доньку Гафією, – попросила гостя. – І тоді я більше не буду до тебе приходити.

Привид щез. А невдовзі Олена справді зрозуміла, що вaгiтна. Народила вона наступного року дівчинку. І наказала, що дитина має зватися Гафійкою. Чоловік здpигнувся, згадавши щось своє. Але вирішили, що хай буде так, як цього хоче Олена. Її право вибирати ім’я для доньки.

А коли дівчинка стала більшенькою, всі в селі почали хреститися, дивлячись на неї. Дочка Олена, як дві краплі води, була схожа на Гафію – першу наречену Петра. І голос мала такий самий, як у неї.

А жіночий привид більше ніколи не появлявся на очі Олени.

Василина ПИЛИП

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>