Катерина, ось уже другу годину сиділа в черзі до баби Ніни. Ця знахарка була останнім шансом для молодої жінки. Кілька років поспіль, Катя намагається виносити дитину. Але, з незрозумілих причин, їй не вдалося зробити це

– У вас кіт на столі спить, – розгублено промовила Катя, не знаючи, з чого почати розмову.

– Не твоя справа! «Білому» все дозволено, він повноправний господар тут, – заплітається голосом промовив Ігор. Його затуманений погляд намагався сфокусуватися на незнайомці.

– З чим прийшла? Якщо з соц служб, то забирайся! Я не поїду в притулок!

– Ні. Я з іншого питання. Мене звуть Катерина, я твоя сестра по батькові, – швидко сказала дівчина.

– Ось воно що… Сестричка завітала! – глузливо сказав Ігор. – Що тобі потрібно? Спадщина? Так немає його, будинок належить моїй матері!

– Ігоре, я приїхала, щоб попросити пробачення. Чим я можу допомогти тобі?

Ігор дико засміявся, з презирством дивлячись на сестру. В його очах читалася біль, відчай і відчуженість. Чим довше Катя дивилася на брата, тим більше знаходила у нього схожість з батьком.

– Є сто гривень? – несподівано запитав чоловік.

Катерина мовчки відкрила сумочку, і поклала п’ятсот гривень на стіл.

– Дякую! Вільна, я простив тебе! Якщо потрібно буде ще раз попросити прощення, заходь! – засміявся Ігор.

– Може, до лікаря? Або ліки які потрібні? – Катя не знала, що ще сказати.

– Дякую! Поки досить. Все, забирайся, мені спати пора!

Катерина вийшла з дому, і мовчки пішла до тітки. Сльози застилали їй очі, вона очікувала побачити все, що завгодно, але такий плачевний стан брата, повалило її в шок.

– Ну що? Поговорили? – бігла слідом тітка.

– Поговорили…

– Він простив тебе? – не вгавав тітка.

– Так! Дякую, що допомогла. Я додому поїду.

– Залишилася б до ранку, адже ніч на дворі…

– Ні, мені потрібно в місто, – збрехала жінка.

Найбільше, Катерина хотіла побути на самоті. За цей день, на неї скільки обрушилося інформації, потрібен був час, щоб переварити це все.

Весь наступний тиждень, жінка ходила ніяка. Думки про брата, не давали спокою ні вдень, ні вночі. Як би там не було, вона єдина рідна душа, яка залишилася у нещасного.

Не знаючи, що робити, Катя вирішила піти в храм. Після служби, дівчина щиро помолилася за всіх своїх ворогів (як вчила ворожка, баба Ніна).

– Важко тобі, дочко моя? – запитав священик.

Катя озирнулася, і зрозуміла, що залишилася одна в церкві.

– Вибачте, я затримую вас? Вже йду, – промовила тихо.

– Може, варто сповідатися? Полегшити душу?

Катерина заплакала, і все розповіла священикові. Розповідала в подробицях, не приховуючи нічого.

– Що я можу сказати? – задумливо мовив священник. – До ворожки дарма поїхала. Вона не має рації: діти не можуть відповідати за гріхи батьків. Єдине, що вона сказала правильно – це про молитву. Потрібно завжди молитися, і не тільки про рідних, а й про тих, хто заподіяв біль.

– Підкажіть, як мені поступити з братом? Я хочу допомогти йому, забрати з села, але боюся, що чоловік не зрозуміє мене.

– Роби по совісті, і за велінням серця!

На наступний день, Катя знову поїхала до брата. Цього разу, дівчина була серйозно налаштована.

– Навіщо з’явилася? Грошей даси? – пробурчав хлопець.

Ігор був тверезим і злим. Було видно, що він відчуває себе дуже кепсько.

– Немає, не дам. Збирайся, зі мною поїдеш. Заперечення не приймаються! Я твоя сестра, і не можу спокійно дивитися на те, як ти труну себе! Якщо я не потрібна тобі, то ти мені потрібен. Крім тебе, у мене більше немає рідних…

– Куди? Куди поїду? – сторопів від такого напору Ігор.

– Спочатку в лікарню, а потім до мене додому. У мене двоповерховий будинок, величезний сад. Місця всім вистачить!

Ігор дивився на сестру, не знаючи, що відповісти. З одного боку – хлопцеві набридло таке життя. З іншого – він зовсім не знав свою сестру.

– Давай домовимося, якщо тобі не сподобається, я на першу вимогу відвезу тебе назад. Насильно ніхто не буде тебе тримати.

– Одна умова! – серйозно сказав чоловік. – «Білий» поїде зі мною! – кивнув на пухнастого кота.

– Без проблем! Давно мріяла завести кота! – посміхнулася Катя.

Минуло три місяці. Ігор повністю освоївся в новому будинку. Як виявилося, Ігор добра й весела людина. Хлопець серйозно захопився комп’ютером, і вирішив вивчитися на програміста.

– Ігоре, завтра привезуть протези з Німеччини. Через кілька місяців, повністю станеш на ноги! – поплескав по плечу Дмитро.

– Дякую! Навіть не припускав, що коли-небудь зможу ходити, – розплакався хлопець.

– Я тут ні до чого, це все Катюша… Дуже зраділа, що знайшла брата, – посміхнувся Діма.

Через півроку, Діма з Ігорем, стояли біля вікон пологового будинку. Щаслива Катя показувала в віконце чоловікові і братові новонароджених двійнят.

– Весело у нас скоро буде! – засміявся Діма. – Ну що, дядьку, готовий до двох племінників?

– Завжди готовий! – засміявся Ігор.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>