Коли ми сідали за стіл батько міг нас дорікнути цим і сказати: – Хто не працює, той і переб’ється без їжі!

На той момент мама вже не працювала. Вона хворіла, а батько їй не вірив, говорив, що просто прикидається. Коли я стала старшою я стала помічати, що принас мама увазі не показувала, а ночами плакала.

Я закінчила школу вчиться не пішла влаштувалася технічкою в магазин, а вечорами мила під’їзди, щоб хоч якусь копійку заробити і допомогти мамі.

Тому що молодших ще піднімати треба було, то що батько мамі віддавав цього не вистачало. Але, мама не розлучалася з батьком говорила:

– Ми сім’я і один одного кидати не треба. Адже ми давали клятву, що все життя будемо разом.

Зараз мої батьки вже пенсіонери. Живуть в одній квартирі кожен своїм життям. Їсти варять кожен сам собі так само і продукти купують окремо. Як мама каже:

– Зате старість не в самоті.

Я вийшла заміж. З чоловіком виховуємо двох синів.

Сестрички поки заміж не поспішають, кажуть, що на батьків надивилися і тепер хочуть міцніше на ноги встати, а потім і про заміжжя подумають. Разом знімають однокімнатну квартиру, щоб батьків не турбувати.

Батьків ми не поділяємо так само приходимо до них в гості. Намагаємося допомагати продуктами і грішми по можливості.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>