Вирішив: як тільки відновиться повноцінно, обов’язково повернеться до коханої. А коли нарешті приїхав – нікого не знайшов. Усі казали, що раптово забрала документи і виїхала. Дізнався, звідки вона родом. Але натрапив на батька, який прогнав його з двору: «Нема у мене ніякої доньки! То гуляка, а не донька!»

Ще тиждень вони думали, як допомогти бідній Зіні. Бо ж та навідріз щось робити. Натомість написала своїй далекій родичці, яка опинилася аж у Казахстані, відчайдушного листа. Зіні щастило на добрих людей. Тітка Галя відгукнулася, запросила до себе і стримала обіцянку: батьки дівчини навіть не здогадувалися про доньчину гризоту.

***

У Зіни з’явилася донька. Назвала її Аллою. Якийсь час вони жили з тіткою у Казахстані. Молода мама крутилася, як білка у колесі, влаштувалася на роботу і навіть поновилася в педучилищі. Заплющувала очі на всі перешіптування за спиною і впевнено йшла до своєї мети.

Через якийсь час її подруги, які закінчили навчання і роз’їхалися по роботах, стали запрошувати Зіну до себе. Так вона з донькою опинилася у Вінниці. Рік за роком минало життя. Заміж Зіна так і не вийшла. Хоча кавалери траплялися, але жоден не зумів знайти відгук у серці. Там назавжди поселився Іванко. Образ його за три десятки літ у пам’яті потьмянів, а у неї навіть фото на згадку не залишилося.

От вже й Аллочка її заміжня, двічі зробила Зіну бабцею. На вихідні вони завжди приїжджали до неї. Тож і цієї п’ятниці, після роботи, жінка зайшла у магазин скупитися. Треба ж буде чимось смачненьким тих шибеників порадувати. Поряд з домом помітила припарковану незнайому автівку. Дивний сріблястий колір та іноземні номери. У той момент до машини підійшов чоловік і щось поклав у багажник. Коли взявся відчиняти дверцята, підняв очі.

– Іванко!? – у голові щось застукотіло, а ноги продовжували йти. Не вірячи своїм очам, нарешті зупинилася.

А той і собі стояв як вкопаний, лише здивовано лупав очима.

– Зіна?! – нарешті ожив. А далі в два стрибки скочив до неї і згріб в обійми. Сльози покотилися по його щоках. Усе повторював: – Невже це ти? Знайшов таки, знайшов…

***

Вони проговорили всю ніч. Дивувалися долі, яка їх так раптово і так буденно звела. І її ж картали, коли дізналися, як вона їх розвела. Іванко тоді встиг відпрацювати на будові лише один день, через пригоду з вантажівкою, потрапив до лікарні. Кісточки не залишилося цілої, пам’ять зникла. Його рік латали, а ще три – ставили на ноги. Коли пам’ять відновилася, першим бажанням було написати Зіні. Відрадила мама. Вона так сумно подивилася на нього, що він зрозумів: кому він потрібен такий!

Вирішив: як тільки відновиться повноцінно, обов’язково повернеться до коханої. А коли нарешті приїхав – нікого не знайшов. Усі казали, що раптово забрала документи і виїхала. Дізнався, звідки вона родом. Але натрапив на батька, який прогнав його з двору: «Нема у мене ніякої доньки! То гуляка, а не донька!».

Потім життя його закинуло за кордон. Осів у Франції, має невеличкий виноградник, виробляє вино. А що у Вінниці робить? Іван, як виявилося, звідси родом. Він і раніше навідувався сюди, але із Зіною вони жодного разу так і не зустрілися.

…Отак раптово Зіна з Іваном ніби в кіно опинилися. Тато познайомився з дочкою і дізнався про онуків. Він, до речі, теж так і не знайшов собі пару. Потім вони одружилися. Порахували, що чекали цього 35 років. Зіна оселилася у Франції. Тепер ті двоє шибеників щороку влітку гостюють у бабусі з дідусем.

Автор – Юлія САВІНА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни – редакція Інтермаріум.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>