Вирішив: як тільки відновиться повноцінно, обов’язково повернеться до коханої. А коли нарешті приїхав – нікого не знайшов. Усі казали, що раптово забрала документи і виїхала. Дізнався, звідки вона родом. Але натрапив на батька, який прогнав його з двору: «Нема у мене ніякої доньки! То гуляка, а не донька!»

Мама Алли Зінаїда Семенівна ніколи не приховувала, що у її дитини немає батька. Не наділяла героїчними рисами і не розповідала про його величезну зайнятість. У дитинстві аж до сліз доходило. Он у Петьки тато ніяк з космосу не прилетить, у Вірки – з підводного човна не зійде, а у неї – просто покинув. Але чим старшою вона ставала, тим краще розуміла хитросплетіння їхньої долі.

Зінаїда росла у дуже суворій сім’ї. Надскладний батько, залякана мати, четверо малих братиків. По суті, світ і життя вона почала пізнавати лише у 16 років, коли зуміла випросити-вимолити у батька відпустити її на навчання у педучилище. Наївна, сором’язлива, з великими карими очима і товстою косою вирізнялася на фоні міських панянок. Її однокурсниці вже давно носили коротенькі сукенки, накручували на голові якісь буклі з волосся і навіть фарбували вії. Для Зіни то було таке диво, що над нею потішалися. Мовляв, з якого льоху її випустили? Чи, може, з лісу?

За матеріалами – Вісник.К.

Але минув місяць-другий, і під пильним оком подружок по гуртожитку, які урочисто взяли її під опіку, Зіна стала змінюватися. Не кардинально – бо боялася батьківського гніву. Вдома тремтіла від страху, що він якимсь чином здогадається про її зіпсованість. Бо ж вона вже двічі підфарбовувала губи, тричі одягала спідницю до коліна і навіть ходила на танці!

Про те, що на дискотеці вона познайомилася з хлопцем, мовчала, як партизан. Незнане почуття зароджувалося у її душі, щойно вона згадувала про його дивні зеленуваті очі і пшеничний чуб.

Любилися вони з Іванком лише місяць. Обоє нерішучі, не дуже обізнані, сором’язливі. Впивалися своїм коханням, віддавалися йому сповна. Навіть домовилися, що через літо, на Покрову, одружуватися будуть. І життя своє сімейне розпланували: де житимуть, де працюватимуть, скільки діток матимуть. Отак разом укупочці мріяли і мріяли…

***

– Люблю тебе, люблю так, аж дух перехоплює, – шепотів їй Іванко, прощаючись на вокзалі і вдивляючись в обличчя коханої. – Ну, чого ти, не треба. Не встигнеш зогледітися, як я повернуся. Зате грошей трохи зароблю.

Зіна ж плакала навзрид і за сльозами світу не бачила. Недобрі передчуття огортали її, ніби чорним рядном накривали світ над нею. Так їй не хотілося, щоб Іванко сідав у цей поїзд. А він мусив – з останніх сил відірвався від Зіни і скочив на підніжку потяга, який вже рушив. Рвучко стягнув з голови свого картуза і став ним розмахувати. Крикнув, що напише, як тільки влаштується.

…І не написав. Жодної звісточки від нього Зіна так і не отримала. Губилася у здогадках і до останнього не вірила, що він її просто покинув. Подружки з кімнати спочатку заспокоювали. Намагалися розважити. Бо ж на дівчину страшно було дивитися. Вона ніби закам’яніла від розпачу.

– Катько, чуєш, а тобі не здається, що наша Зіна, теєво, понесла?

– І ти помітила? А я все дивлюсь, дивлюсь… Крихти в рот взяти не може вже тиждень. І от на тобі, тихоня, називається…

Дівчата пошепотілися, а тоді влаштували Зіні допит. Чи було у них щось з Іванком?

– Було… – ледь чутно прошелестіла і вкотре залилася сльозами.

– Ой, біда-біда! Що ж то робити будемо?! – аж запричитала співчутлива Світлана. – Треба його знайти! Куди він поїхав?

– Не знаю…

– А давайте тоді до його батьків навідаємося. Нехай побачать, що їхній синок наробив! – висунула версію порятунку подружки Катя. – Так, Зіно, де твій Іванко живе? Звідки він?

Зіна у відповідь лише сполохано підняла свої очі. Зніяковіло подивилася на вірних подружок. А вони і без слів зрозуміли: не знає вона нічого, не встигла спитати, не до того було.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>