– Хіба ж я тебе не попереджала? – дорікала співробітниця. – Це вже він, напевно, хоче вислужитися перед начальством, буцімто, сам зробив цей звіт. До речі, зранку, поки тебе ще не було, Дмитро виходив з нашого кабінету. Бачиш, все сходиться. А я тобі казала… Не хотіла Олена вірити в те, що Дмитро так підступно повівся

Бач, ще й має нахабність зловтішатися, – шепотіла Олені Віра.

Олена крізь сльози ледь усміхнулася і, нічого не сказавши, поринула у пошуки звіту.

– А що ти шукаєш? – намагався продовжити розмову, не розуміючи що трапилось, Дмитро. Після тих слів його погляд магнетично зупинився на папці, яка лежала під столом. Дмитро підняв папку і поклав на стіл.

– О, спасибі, – з невимовною радістю сказала дівчина. – Мені не настільки важливий цей звіт, як те, що я повернула віру в людину.

Дмитро розгублено дивився, не розуміючи змісту цих слів.

– Та, не зважай, – весело відмахнулася Олена, коли зрозуміла, що свої думки, мимоволі, висловила вголос.

З відчуттям якогось особливого спокою і з надзвичайно хорошим настроєм Олена поверталася з роботи додому. Щоправда, її здивувало, коли Дмитро відпросився з роботи ще з обіду. Може, він образився, зрозумівши, у чому вона мала необережність його запідозрити зранку? Та сумніви дівчини враз розвіялися, коли вона побачила біля під’їзду щасливого Дмитра із розкішним букетом її улюблених пізніх осінніх квітів – хризантем…

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>