– Хіба ж я тебе не попереджала? – дорікала співробітниця. – Це вже він, напевно, хоче вислужитися перед начальством, буцімто, сам зробив цей звіт. До речі, зранку, поки тебе ще не було, Дмитро виходив з нашого кабінету. Бачиш, все сходиться. А я тобі казала… Не хотіла Олена вірити в те, що Дмитро так підступно повівся

Історії з життя

– Хіба ж я тебе не попереджала? – дорікала співробітниця. – Це вже він, напевно, хоче вислужитися перед начальством, буцімто, сам зробив цей звіт. До речі, зранку, поки тебе ще не було, Дмитро виходив з нашого кабінету. Бачиш, все сходиться. А я тобі казала… Не хотіла Олена вірити в те, що Дмитро так підступно повівся

Олена сиділа біля вікна, закутавшись у теплий плед. У негожі осінні дні вона частенько так робила: приходила з роботи, заварювала чашку міцного чаю і, накинувши на спину плед, дивилась у вікно. Он жіночка із важкими сумками наздоганяє маршрутку, а тут школяр допомагає старенькій бабусі перейти вулицю…

Раптом її погляд зупинився на юнакові, який стояв із букетом хризантем і нетерпляче раз у раз поглядав на годинника. Через десять-п’ятнадцять хвилин цей осінній красивий букет вже був у руках дівчини, яка просто світилася від щастя. У ту мить усміхнулася й Олена. Їй подобалось спостерігати за щасливими людьми і подумки, по-щирому, бажати їм добра. На роботі дівчину називали дивачкою і мрійницею.

За матеріалами – Наш день.

– У якому світі ти живеш? – не раз повчали колеги по роботі. – Тепер інші часи, коли кожен сам за себе. Тобі вже пора своє життя влаштовувати, а не за інших переживати і радіти.

Олена лише знизувала плечима. Може, й занадто наївною була, але назавжди вкарбувала у пам’яті слова, які їй постійно повторювала мати: «Зла у світі багато, і перемогти його можна тільки добром». А ще вона знала про існування так званого закону бумеранга – як ти його кинеш, так він тобі і повернеться. У цьому дівчина вже не раз переконувалася. Дмитра – новачка у колективі, в якому працювала Олена, одразу незлюбили. Занадто амбіційним, зверхнім і егоїстичним видався він усім.

– Ви придивіться до нього уважніше. Він же насправді не такий. Це його захисна оболонка. Дмитрові просто важко адаптуватися у новому оточенні, – переконувала колег дівчина.

Чоловік заприятелював з Оленою. Вона допомагала йому ознайомлюватися з новою роботою і просто була тією, хто без зайвих запитань і зауважень умів вислухати.

– Не довіряй так сліпо малознайомим людям, – не переставала туркотіти Віра, колега по роботі.

Мов у воду дивилася Віра, коли говорила ті слова. Бо вже наступного ранку на своєму робочому столі Олена не могла знайти звіту, який готувала допізна напередодні.

– Хіба ж я тебе не попереджала? – дорікала співробітниця. – Це вже він, напевно, хоче вислужитися перед начальством, буцімто, сам зробив цей звіт. До речі, зранку, поки тебе ще не було, Дмитро виходив з нашого кабінету. Бачиш, все сходиться. А я тобі казала… Не хотіла Олена вірити в те, що Дмитро так підступно повівся. Вона ж бачить людей наскрізь. Невже могла так помилитися щодо нього?! Хвиля розчарування огорнула дівчину. Їй хотілося плакати і заховатися десь подалі від усіх, щоб побути наодинці, розібратися зі своїми думками.

Привіт, Оленко, – радісно, як нічого не трапилось, сказав Дмитро ще з порога кабінету.

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже>