Коли мій чоловік заявив, що нашим дітям нічого не дістанеться, я спочатку думала, що він так жартує, адже живемо ми не просто добре, а дуже добре.

У нас є великий заміський будинок, нещодавно ми придбали квартиру, маємо дві машини, тож нашим двом дітям – сину і доньці, мало б вистачити.

Нам з чоловіком вже по 55 років. Недавно ми вирішили, що залишимо наших дітей без спадщини. Ось що трапилося.

Після весілля у нас довгий час не було дітей, наша донька народилася аж через сім років. Звичайно, що ми були дуже щасливі. Через три роки у нас народився ще й син син. Ми взагалі були на сьомому небі від щастя. Ми намагалися все робити для своїх дітей. У них було все, що тільки вони хотіли. Чоловік працював на двох роботах, щоб купити дітям все, що вони хотіли. Ми були впевнені, що саме так і треба, були переконані, що робимо все правильно.

Ми з чоловіком ніколи не лаяли наших дітей і не наказували. Всі проблеми і розбіжності ми намагалися вирішити мирним шляхом. Ми думали, що у нас все добре, наші діти ростуть чудовими людьми. Як же ми помилялися! Наші діти виросли черствими і бездушними, і їм від нас лише гроші потрібні.

Одного разу мій чоловік прихворів і залишився вдома. Діти про це не знали і спокійно пішли хто в університет, а хто на роботу. Десь через дві години відчинилися двері і прийшла зі своєю подружкою наша дочка Вероніка. Вони пили чай на кухні і говорили про життя, а потім стали обговорювати своїх батьків.

Мій чоловік зовсім випадково підслухав їхню розмову. Донька вихвалялася подрузі, як спритно вони з братом нас з чоловіком обманюють. А ми їм віримо і вважаємо їх ангелятами.

– З нетерпінням чекаю, коли вони мені куплять квартиру, і я від них з’їду, – заявила донька.

Вона додала, що брат такої ж думки, він скоро отримає від батька машину, а потім буде вимагати, щоб той переписав на нього будинок.

Ввечері чоловік мені про все розповів, і заявив, що від тепер діти не отримають від нас нічого – мають освіту, і нехай самі на себе заробляють.

Було боляче усвідомлювати, що діти люблять нас лише через гроші, але це була правда. Але все одно добре, що ми її дізналися. Ми змогли багато чого зрозуміти. Наші діти виросли егоїстами, які абсолютно не поважали інших людей. Найголовнішими для них були їхні бажання і потреби. І все.

І сина, і доньку ми відправили з дому, попередивши, що тепер вони мають розраховувати лише на себе, і вони за це на нас дуже образилися.

Всі родичі вважають нас не сповна розуму, кажуть, що це багатство нам так затуманило голову. Але насправді єдина причина, чому ми так зробили – ми хочемо, щоб наші діти переглянули свої погляди на життя і стали більш людяними.

Ми довго думали з дружиною: а чи правильно ми чинимо? Чи маємо ми на це право? А потім зрозуміли: маємо! Цей життєвий урок багато навчить наших невдячних дітей. Можливо, вони зрозуміють, як неприпустимо погано вони поводилися по відношенню до власних батьків.

Фото ілюстративне.