Вже після того, як ми з Богданом зіграли весілля, вирішили, що будемо жити у його батьків. Тобто, можна сказати, що більше сам Богдан наполіг на цьому, так як сказав, що це його будинок, він звик до нього і не має наміру кудись їхати.

Орендовані квартири за чималі гроші Богдан мій зовсім не визнає, каже чому він повинен блукати по чужих кутках, якщо у нього є свій власний дах над головою.

Спочатку мене абсолютно все все влаштовувало, можна сказати. Батьків Богдана бачила я зрідка, так як багато часу працювала і мене вдома не було. Але після народження нашої донечки у нашій сім’ї все кардинально змінилося, на жаль.

По-перше, іноді мені здається, що це не моя дочка, а дочка моєї свекрухи, як не дивно. Як тільки донечка починає плакати, мати Богдана бере її найперша на руки і починає заколисувати її просто так на руках, носить постійно її по квартирі.

Мені такий підхід не подобається, я кажу, що так робити не варто, я сама впораюся зі своєю дитиною, але вона мене не чує зовсім. Свекруха каже, що у мене зовсім неправильне виховання. Каже, що я груба, не співчутлива, так як росла в не любові, внучку вона хоче виховувати по-іншому.

Пояснювати їй, що це моя дитина, а я її рідна мама і право виховання залишається за мною просто марно. На цьому грунті почалися серйозні суперечки між нами. Чоловік мій в це все не втручається. Від цього стає дуже важко і прикро.

По-друге, в будинку свекрів у мене взагалі навіть немає хоча б маленького особистого простору. До зали я з малюком не можу піти погратися, коли захочу, адже весь час там дивиться телевізор батько Богдана, на кухні мені теж місця немає – в цій кімнаті майже постійно знаходиться свекруха.

Я пробувала про це поговорити зі своїм чоловіком. Він сказав, що я знахабніла, дуже швидко звикла до комфорту, його мама посилено нам допомагає усім, чим тільки може, а я просто вже дуже швидко звикла до її добра і не бачу її старань, ще й вигадую собі щось. А нам з його батьками взагалі дуже легко живеться, і, дякуючи їм, проблем абсолютно ніяких не знаємо і чужим людям грошей не платимо за житло.

Але найгірше те, що нещодавно свекри просто заборонили приходити в гості до нас усіх моїм батькам. Аргументують це тим, що мамі чоловіка важко спілкуватися з моєю. По початку, коли приходили мої мама й тато, то свекри просто йшли в іншу кімнату і демонстративно з ним не спілкувалися. Потім до цього бойкоту приєднався і мій чоловік. На сьогоднішній день тільки я з донькою ходжу до своїх батьків, і запрошувати їх до себе в гості не маю права.

Я пробувала говорити про це з чоловіком, пояснювати Богдану, що мені хочеться бути господинею в своєму будинку. Нехай це буде орендоване житло, але я буду мати свободу дій, буду сама собі господиня і ні під кого налаштовуватися мені буде не потрібно. Хоч ми віддаватимемо за оренду гроші – я готова економити, просто не можу більше так. З кожним днем свекруха стає якась вибаглива, усім хоче командувати, адже вона в себе вдома.

Звісно, перед сином вона спокійна, нічого недоброго не говорить мені, наче спеціально, от він і не розуміє мене. Я де хочу там і буду гратися зі своєю дитиною, буду наводити свої порядки і вибирати кого хочу бачити в гостях, а кого ні.

Вмовляю свого чоловіка вже чимало часу перейти жити, хоча б на час, до моїх батьків, якщо він шкодує грошей на оренду. У мене є частина квартири, в якій живе моя бабуся, вона двокімнатна, кажу давай поживемо деякий час там. Ні і ще раз ні, Богдана взагалі нереально вмовити на це. Це так сумно, я вже не знаю що робити. Порадьте, будь ласка, хоч щось, бо я вже втомилася жити у батьків чоловіка. Чи правильно буде, якщо я скажу Богданові – обирай: або я, або вони?

Фото ілюстративне.