«З ВІЙНU НЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ НІХТО… НІКОЛИ…», — ПОСТ ВОЇНА АТО РОЗРUВАЄ ДУШУ КОЖНОГО НЕБАЙДУЖОГО УКРАЇНЦЯ

Рядки йдуть важко, кожна буква рве тіло, немов йде зі свища осколок. Він фізично відчуває цей біль, це сама війна виходить з нього і лягає на папір. Його б’є, трясе так, що не бачить букв, і він більше не тут – він знову там, і знову смерть править усім, а кімната наповнюється пошепки, криками і страхом, кричать поранені і горять живі люди, і паскудний свист міни наздоганяє його розпластану спину…

І ось вже “двухсоті” встають зі своїх могил, і їх багато, дуже багато; тут всі хто був дорогий йому в тому житті, але загинув… Вони схиляються до нього, і їх шепіт заповнює кімнату: «Давай… Давай, братка, розкажи їм, як ми горіли в бехах!

Розкажи, як ми плакали на оточених блокпостах! Розкажи, як смикаються хлоп’ячі тіла, коли в них потрапляє куля. Розкажи їм! Ти вижив тільки тому, що загинули ми – ти нам винен! Розкажи всім! Вони повинні знати! Ніхто не помре, поки не дізнається, що таке війна!»…

І рядки з кров’ю йдуть один за одним, і горілка глушиться літрами, а смерть і божевілля сидять з ним в обнімку, і штовхають у бік, і підправляють ручку… І ось він вже – вчорашній учасник АТО, контужений, прострелений, заштопаний чи зібраний по частинах, напівбожевільний і отупілий – пише і пише…

І скиглить від безсилля і туги, а сльози течуть по його обличчю і застряють в щетині…

І він розуміє, що з війни не треба було повертатися…

Виталий Корун

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже

← Тисніть "Подобається" та читайте нас на Facebook